Адвокатське бюро Марка Бєлкіна «Еталон»
img016

Written on 03.07.2016   By   in Для раздела Юристи

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

 

БЄЛКІН МАРК ЛЕОНІДОВИЧ

 

 УДК 342.951

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ІНСТИТУТІВ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право

 

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

 

Київ – 2012

 

Дисертацією є рукопис

 

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і
природокористування України, Кабінет Міністрів України

 

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

Курило Володимир Іванович,

Національний університет біоресурсів і природокористування України, директор Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства, завідувач кафедри адміністративного та фінансового права

 

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,
академік Академії наук вищої освіти УкраїниКолпаков Валерій Костянтинович,

Національний авіаційний університет, завідувач кафедри конституційного та адміністративного права;

доктор юридичних наук, доцент

Бевзенко Володимир Михайлович,

Волинський національний університет ім. Лесі Українки, завідувач кафедри кримінального права, кримінального і адміністративного процесу

 

Захист відбудеться «22» березня 2012 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 в Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, кім. 65

 

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, кім. 28

 

Автореферат розісланий «___» лютого 2012 року

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми. Відомо, що успішний розвиток держави значною мірою залежить від насичення економіки інвестиційними коштами. Разом із тим, значні фінансові ресурси розпорошені по дрібних власниках (за даними НБУ, до $ 60-70 млрд.). Тому перетворення цих ресурсів в інвестиційні кошти є актуальним завданням. Однак при цьому необхідно гарантувати певну безпеку таких інвестицій. Наочною ілюстрацією цієї необхідності є так звані «трастові скандали» в Україні середини 90-х рр. ХХ ст. Але при цьому не варто забувати, що, наприклад, на кінець 1995 р. із 900 так званих довірчих товариств відповідні ліцензії мали 366, тобто трохи більше третини, що свідчить про недостатній тоді рівень регуляторної ролі держави в сфері інвестування. Цей приклад свідчить, що об’єктивно вплив норм саме адміністративного права є значним в сфері інвестування, оскільки відносини щодо контрольної діяльності держави за своїм змістом є саме адміністративними правовідносинами.

Одним із загальноприйнятих у світі способів залучення коштів дрібних приватних власників у сферу інвестування є спільне інвестування. Зокрема, за даними Української асоціації інвестиційного бізнесу на кінець 2010 р. в Україні в інвестиційних фондах спільного інвестування перебувало активів на суму, що перевищує 100 млрд. грн. Водночас, науковий та дослідний матеріал з даної тематики обмежений. Найбільш відомими в цій сфері слід визнати роботи В.М. Бутузова, Т.В. Галенко, О.С. Колесник, Д.А. Леонова, О.М. Мозгового, С.З. Мошенського, О.І. Онуфрієнка, А.А. Пересади, А.В. Попової та інших.

Загальнотеоретичні засади дослідження публічно-правових аспектів спільного інвестування ґрунтуються на роботах І.В. Арістової, В.Б. Авер’янова, В.М. Бевзенка, І.Л. Бородіна, В.В. Галунька, І.П. Голосніченка, В.Л. Грохольського, В.М. Єрмоленка, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, В.В. Костицького, М.В. Краснової, В.І. Курила, В.В. Ладиченка, О.О. Майданник, А.М. Мірошниченка,Н.Р. Нижник, В.І. Семчика, В.Ю. Уркевича, В.В. Цвєткова та ін. Їх здобутки містять низку системних положень і висновків, які прямо або опосередковано стосуються механізмів адміністративно-правового регулювання процесів у сфері господарювання. Водночас, широкого розвитку ці дослідження безпосередньо щодо спільного інвестування не набули. Традиційно «Особлива частина» адміністративного права включає аналіз адміністративно-правових засад підприємницької діяльності, регулювання у сфері фінансів; у складі фінансового права розглядається банківська діяльність. Фінансово-правове регулювання в сфері державних інвестицій в Україні розглядається в дисертації Д.В. Кравцова (2005 р.), а специфічні адміністративно-правові проблеми спільного інвестування – в дисертації В.М. Бутузова (2000 р.). Але останнє дослідження стосується інститутів спільного інвестування, які діяли на підставі Указу Президента України від 19.02.1994 р. № 55/94 «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». Діяльність інститутів спільного інвестування за сучасним законодавством, зокрема, Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», досліджена менше.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до основних положень Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98, Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президента України від 14.09.2000 р. № 1072/2000, Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природо- користування України у межах Державної науково-технічної програми «Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України». Тема дисертації безпосередньо пов’язана з окремими адміністративно-правовими аспектами наукової теми «Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції» (номер державної реєстрації 0106U004241).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі досягнень юридичної науки, аналізу вітчизняного й зарубіжного законодавства та практики його застосування дослідити адміністративно-правові засади забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні, обґрунтувати необхідність, форми та межі адміністративно-правового регулювання в цій сфері, а також виробити пропозиції щодо його удосконалення.

Відповідно до цієї мети поставлені та вирішуються такі задачі:

– з’ясувати сутність і місце публічного інтересу (інтересу держави) до сфери спільного інвестування, його співвідношення із приватним інтересом;

– розкрити напрями і механізми адміністративно-правового регулювання діяльності інститутів спільного інвестування в контексті історичного та міжнародного досвіду;

– визначити сутність послуги із спільного інвестування в контексті її адміністративно-правового та інформаційного забезпечення;

– виявити істотні характеристики системи чинної нормативно-правової бази забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування та запропонувати шляхи її удосконалення як чинник підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання;

– провести класифікацію адміністративно-правових засобів забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування, виявити їх характерні ознаки щодо сфери регулювання інститутів спільного інвестування;

– визначити сутність категорії «публічне управління» з урахуванням особливостей його реалізації на фондовому ринку;

– розкрити систему повноважень органів державної влади в сфері діяльності інститутів спільного інвестування та визначити їх місце в системі публічного управління;

– з’ясувати сутність адміністративних послуг на фондовому ринку;

– виявити особливості відносин відповідальності та контролю законності діяльності органів виконавчої влади на фондовому ринку, зокрема, в сфері діяльності інститутів спільного інвестування;

– встановити можливості та напрямки інвестування сільськогосподарських підприємств інститутами спільного інвестування.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері діяльності інститутів спільного інвестування.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні.

Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження застосований комплекс взаємопов’язаних методів наукового пізнання. За допомогою діалектичного методу досліджено взаємозв’язок і взаємодію: публічно-правової і приватноправової складових в діяльності інститутів спільного інвестування, інструментальної сутності засобів адміністративного права та їх реалізацію в системі адміністративних відносин, органів державної влади і громадянського суспільства, а також дуалізм в діяльності саморегулівних організацій. Системний підхід, а також метод класифікації використовувалися для визначення складових законодавчого забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування та засобів адміністративно-правового забезпечення. За формально-юридичним методом досліджено норми законодавства, відповідно до яких побудовано суспільні відносини в сфері інститутів спільного інвестування. Із застосуванням логіко-семантичного метода удосконалено понятійний апарат; за допомогою структурно-логічного методу здійснено аналіз засобів адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування. Порівняльно-правовий метод дозволив виробити єдиний підхід до аналізу різнорівневих нормативно-правових актів вітчизняного та зарубіжного (США, Росія, країни ЄС) законодавства, правових теорій, концепцій та підходів до визначення правовідносин в сфері діяльності інститутів спільного інвестування, а також надав підстави для визначення колізій і прогалин у законодавстві, що їх врегульовує. Документальний аналіз застосовано для формулювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері інститутів спільного інвестування; статистичний аналіз – для дослідження економічних показників діяльності цих інститутів з метою доведення суспільної значущості їх діяльності.

Емпіричну основу дослідження склали Конституція України, закони України, Директива Ради Європи 85/611/ЄЕС «Про узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень, що стосуються інститутів спільного (колективного) інвестування в цінні папери, що підлягають обігу (ІСІ)» від 20.12.1985 р., до якої поставлене завдання адаптувати законодавство України про інститути спільного інвестування, інші директивні документи Ради Європи, рішення Конституційного Суду України, нормативно-правові акти органів виконавчої влади, судова практика (опрацьовано 589 судових рішень), економіко-статистичні дані, політико-правова публіцистика. Враховані тенденції, які втілені в Проекті Закону України «Про адміністративні послуги», внесеному Президентом України до Верховної Ради України (від 09.11.2011 р. № 9435), а також в проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (шифр 2011.08.23; джерело –http://www.ssmsc.gov.ua/law/16877).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним монографічним дослідженням проблеми діяльності інститутів спільного інвестування, створених на новій законодавчій базі – Законі України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» 2001 р. У роботі вперше:

– обґрунтована концепція дворівневого публічного інтересу (інтересу держави) до сфери спільного інвестування, який визначає необхідність, форми та межі адміністративно-правового регулювання цієї сфери: перший рівень – інтерес до розвитку інвестування в країні як такого; другий рівень – інтерес до захисту прав інвесторів інститутів спільного інвестування;

– здійснений системний порівняльний аналіз напрямів і механізмів адміністративно-правового регулювання діяльності інститутів спільного інвестування за Директивою 85/611/ЄЕС та законодавством України про інститути спільного інвестування, з’ясовані спільні риси такого регулювання та сформульовані напрямки подальшого узгодження зазначених систем адміністративно-правового регулювання інститутів спільного інвестування;

– надано, з урахуванням адміністративно-правової та інформаційної складової, авторське визначення послуги спільного інвестування, під якою розуміється врегульована державою послуга, яка спрямована на об’єднання первісно розрізнених внесків інвесторів; перетворення їх на сукупність активів спільного інвестування, відокремлюючи право власності на цю сукупність від права власності управителя та/або права власності на іншу таку сукупність; здійснення фінансових операцій шляхом укладання угод із зазначеними активами; управління немайновими правами, що обумовлюються володінням зазначеними активами; забезпечення збереження цих активів, виплати доходів по них та належного розкриття інформації про результати такого інвестування;

– надано авторське визначення дефініції «засоби адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування», під якою розуміється сукупність встановлених санкціонованими державою нормами адміністративного права прийомів і способів, за допомогою яких суб’єкти владних повноважень в межах своєї компетенції, із застосуванням (при необхідності) важелів державного примусу та під належним контролем впливають на суспільні відносини у сфері спільного інвестування з метою забезпечення дотримання порядку здійснення діяльності із спільного інвестування та захисту прав інвесторів, інших зацікавлених юридичних та/або фізичних осіб та держави;

– розкриті сутність та механізми публічного управління на фондовому ринку як комплекс безпосередніх партнерських взаємовідносин публічної влади, професійної спільноти, суб’єктів публічного та приватного секторів у складі: регуляторна діяльність суб’єктів владних повноважень, регуляторна процедура при прийнятті рішень з гарантіями права на участь інститутів громадянського суспільства, діяльність громадських рад при суб’єктах владних повноважень, саморегулювання, дотримання принципів корпоративного управління;

– обґрунтовано, що концепція адміністративних послуг є органічним продовженням концепції публічного управління, оскільки саме менеджералізм як ключова складова публічного управління орієнтується на клієнта-громадянина, який потребує якісних соціальних і управлінських послуг;

– запропонована класифікація судових спорів в сфері діяльності інститутів спільного інвестування, зокрема, виділені спори з приводу адміністрування пільг інститутів спільного інвестування; з приводу наслідків інвестування; застосування стягнень, санкцій, реєстраційно-дозвільних процедур тощо;

Удосконалено:

– розуміння системи законодавства у сфері діяльності інститутів спільного інвестування, яка складається з нормативно-правових актів, що регулюють: економічно-правове та інвестиційно-правове середовище в цілому; фінансовий ринок в цілому; питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму (питання фінансового моніторингу); фондовий ринок в цілому; безпосередньо діяльність інститутів спільного інвестування; діяльність суб’єктів інвестування інститутів спільного інвестування; реєстраційно-дозвільні процедури; відповідальність в сфері інститутів спільного інвестування;

– погляди на адміністративно-правові засади розкриття інформації на фондовому ринку у взаємозв’язку з уявленнями про менеджеральні засади публічного управління: ефективність управління інститутами спільного інвестування визначається не тільки прямим державним впливом, але й конкуренцією між цими структурами за гроші вкладників, що досягається на засадах розкриття інформації і створення на цьому підґрунті умов для обрання інвесторами прийнятних для них інститутів спільного інвестування;

– розуміння ролі адміністративно-правових засобів в запобіганні протиправним діям емітентів по виведенню їх активів на користь сторонніх осіб, що завдає шкоду інституціональним інвесторам;

– положення про сутність адміністративних послуг в сфері господарювання, зокрема, встановлено, що певній категорії адміністративних послуг як публічних послуг притаманна така ознака, що являючись первісно наданою за зверненням певної особи, ця послуга об’єктивно може бути звернена до необмеженого кола осіб;

– положення про адміністративно-господарські санкції як різновид адміністративної відповідальності, що притаманний відповідальності юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень (в Російській Федерації прямо регулюється Кодексом про адміністративні правопорушення);

– класифікацію адміністративних деліктів у сфері діяльності інститутів спільного інвестування та їх зв’язок з завданням шкоди інвесторам та кримінально караними діяннями.

Дістали подальшого розвитку:

– погляди на адміністративно-правові аспекти історії розвитку інститутів спільного інвестування, відповідно до яких їх розвиток в усіх країнах тісно пов’язаний з якістю адміністративно-правового регулювання цієї сфери, що пояснюється наявністю публічної складової та забезпечує належний рівень довіри до такого інвестування та гарантій його безпеки;

– інструментальний підхід до засобів адміністративного права, відповідно до якого зазначені засоби розглядаються як інструмент досягнення певної, соціально значущої, цілі, прямо або опосередковано зафіксованої у законодавстві, забезпечення публічного правопорядку та законності, що означає і охорону прав учасників приватних правовідносин;

– ознаки адміністративно-правових засобів: обов’язкова участь в реалізації цих засобів суб’єктів владних повноважень; застосування зазначених засобів виключно на підставі закону, а у випадках, передбачених законом, – і на підставі підзаконних нормативно-правових актів; застосування зазначених засобів виключно в межах компетенції відповідного суб’єкта владних повноважень; при реалізації даних засобів можливе застосування державного примусу; реалізація в адміністративно-правових засобах норм права у формі правозастосування; реалізація цілепокладання у вигляді пріоритету забезпечення прав і свобод громадян; контроль за застосуванням засобів адміністративного права;

– класифікація засобів адміністративного права щодо регулювання діяльності інститутів спільного інвестування в Україні;

– положення про дуалізм в діяльності саморегулівних організацій, відповідно до якого, з одного боку, саморегулівна організація представляє і захищає інтереси свої членів, а з іншого, – здійснює контроль за їх діяльністю щодо захисту прав інвесторів;

– положення про необхідність виключно судового накладання адміністративних штрафів за порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів, оскільки позасудове їх накладання є небезпечним з точки зору порушення прав осіб, що притягаються до відповідальності, з огляду на нечітке формулювання складів правопорушень, великий розмір штрафів та велику різницю між мінімальним та максимальним розмірами штрафів за одне й те саме порушення (широкі дискреційні повноваження суб’єктів владних повноважень);

– погляди на переваги та недоліки певних форм господарювання в аграрній сфері в контексті адміністративно-правового регулювання інвестування з боку інститутів спільного інвестування (можливість інвестування в боргові та похідні цінні папери підприємств усіх видів; в акції та/або корпоративні права сільських господарських товариств та паї сільськогосподарських кооперативів та надання венчурних позик таким товариствам і кооперативам тощо);

– напрямки удосконалення законодавства про інститути спільного інвестування (сформульовано 23 пропозиції; окремі ідеї роботи знайшли віддзеркалення в законопроекті 2011.08.23).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що як юрист-практик автор використовує результати даного дослідження в організації роботи Компаній з управління активами «Профіт», «Укрмашінвест», «Прем’єр Ессет Менеджмент», а також при захисті прав компаній в судах. Основні положення дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес при викладанні навчальної дисципліни «Адміністративне право України» на кафедрі адміністративного та фінансового права юридичного факультету Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України. Практичне використання результатів роботи підтверджують акти впровадження результатів роботи, а також копії судових рішень, наведені в додатках до дисертації. Крім того, автором вперше (2008 рік) доведена незаконність скасування судами випусків цінних паперів «з моменту їх реєстрації» («заднім числом»), а не з моменту припинення емітента, що пізніше було використано для подачі апеляційних та/або касаційних скарг.

У перспективі результати роботи можуть бути використані: у правотворчій діяльності – з метою удосконалення законодавства у сфері діяльності інститутів спільного інвестування (окремі ідеї роботи знайшли віддзеркалення в законопроекті 2011.08.23); у правозастосуванні – для аналізу наявності чи відсутності певної компетенції відповідних органів, плануванні тих чи інших заходів контролю чи впливу, вирішенні питань притягнення до відповідальності, оцінці перспектив застосування того чи іншого способу захисту прав, у тому числі перспектив судового захисту та/або оскарження судових рішень; у правовиховній сфері – для аналізу меж допустимої поведінки посадових осіб інститутів спільного інвестування та суб’єктів контролю за їх діяльністю; у науково-дослідній роботі – як теоретична база для подальших наукових досліджень із проблематики адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування; у навчальному процесі – при викладанні курсів адміністративного права, інвестиційного права, фінансового права, правознавства; при написанні підручників, довідників, посібників з державного регулювання та контролю на фінансових ринках.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням автора; її положення, висновки та пропозиції одержані автором особисто. У дисертації не використовувалися ідеї і розробки, що належать співавторам окремих наукових праць. Зокрема, автору належать обґрунтування: у статті «Захист майнових прав акціонерів у світлі рішень Європейського Суду з прав людини» – обов’язку держави по захисту майнових прав акціонерів; у статті «Особливості операцій зі спільного інвестування як фінансової послуги» – публічної складової операцій зі спільного інвестування та необхідності їх адміністративно-правового регулювання.

Апробація результатів дослідження. Результати роботи обговорювалися на наукових семінарах кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України, оприлюднені на 8 наукових конференціях (Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Івано-Франківськ, Хмельницький).

Публікації. Основні положення та висновки роботи викладено у 22 публікаціях, у тому числі 7 – у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів (11 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (401 найменування, у тому числі 120 нормативних актів) та додатків. Повний обсяг праці становить 310 сторінок, з них обсяг основного тексту – 189 сторінок, обсяг використаних джерел і додатків – 121 сторінка.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, визначається її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, ступінь наукової розробленості проблеми, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наведена інформація про апробацію і впровадження результатів роботи, публікації з теми дисертаційної роботи, структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – «Публічно-правові засади функціонування інститутів спільного інвестування», – який складається з чотирьох підрозділів та висновків до цього розділу, досліджуються особливості спільного інвестування як об’єкта публічно-правового регулювання.

У підрозділі 1.1 «Публічно-правова складова механізму функціонування інститутів спільного інвестування» розглядаються принципи функціонування системи інститутів спільного інвестування і на цій підставі аналізується співвідношення між приватноправовою і публічно-правовою складовими регулювання діяльності інститутів спільного інвестування. У підрозділі зазначається, що інтерес держави та суспільства до інвестування визначається їх зацікавленістю у розвитку інвестування в країні, оскільки саме це є запорукою розвитку економіки і, в кінцевому підсумку, соціальної сфери і добробуту громадян. Важливим джерелом таких інвестицій є кошти дрібних інвесторів. Для збирання цих коштів, в першу чергу, і призначаються інститути спільного інвестування. Водночас, зазначені дрібні інвестори повинні бути впевнені у безпеці такого інвестування. Отже, публічно-правова складова механізму функціонування інститутів спільного інвестування обумовлюється двома рівнями інтересу: інтересу до розвитку інвестування як такого та інтересу до створення умов щодо заохочення інвестування приватними дрібними інвесторами, забезпечення безпеки інвестування, створення умов для користування послугами інститутів спільного інвестування, створення умов для належного інформаційного забезпечення цих інститутів. Публічно-правова складова механізму функціонування інститутів спільного інвестування обумовлює адміністративно-правове регулювання цієї сфери.

У підрозділі 1.2 «Сучасний стан правового регулювання спільного інвестування в Україні в контексті міжнародного досвіду» розглянуті історичні аспекти розвитку інститутів спільного інвестування та здійснене порівняння з міжнародним досвідом. Наголошується на тому, що розвиток інститутів спільного інвестування у всьому світі так чи інакше пов’язаний з його адміністративно-правовим регулюванням, а вказане регулювання сприяє подальшому розвитку інститутів спільного інвестування, перш за все, за рахунок підвищення рівня довіри дрібних інвесторів. Здійснене порівняння напрямів і механізмів адміністративно-правового регулювання інститутів спільного інвестування за законодавством України і за Директивою 85/611/ЄЕС. Встановлено, що загальні тенденції в напрямках регулювання співпадають. Основною (спільною) метою такого регулювання є захист прав інвесторів. Виділені основні спільні напрями регулювання діяльності інститутів спільного інвестування (реєстрація інститутів спільного інвестування; диверсифікація їх активів; взаємний контроль суб’єктів-учасників діяльності інститутів спільного інвестування; ліцензування суб’єктів; інформування; нормування витрат; нормування розрахунку вартості чистих активів; гарантії викупу (погашення) цінних паперів інститутів спільного інвестування; сертифікація фахівців; наявність державного регуляторного органу в сфері інститутів спільного інвестування) та з’ясовані розбіжності. Сформульовані напрямки подальшого узгодження зазначених систем адміністративно-правового регулювання інститутів спільного інвестування (за відношенням до придбання в активи фондів комерційної нерухомості, банківських металів, похідних цінних паперів та/або деривативів, цінних паперів інших інститутів спільного інвестування; за відношенням до розміщення активів інститутів спільного інвестування в банківські депозити; за відсутністю спеціальної процедури реєстрації цінних паперів інститутів спільного інвестування, яка фактично співпадає з реєстрацією (ліцензуванням) власне цих інститутів; за необхідністю здійснювати регулювання ключових питань діяльності інститутів спільного інвестування законами, а не підзаконними нормативними актами). Показана необхідність більш детального регулювання класифікації інститутів спільного інвестування за напрямками вкладання активів.

У підрозділі 1.3 «Операції спільного інвестування як фінансова послуга в контексті адміністративно-правового регулювання» з’ясовані особливості цієї послуги, які відрізняють її від інших видів фінансових послуг та визначають місце їх адміністративно-правового регулювання. Наголошується на тому, що дані послуги дозволяють інвестору вирішити питання диверсифікації ризиків, подолання обмежених ресурсів для інвестування, участі в управлінні інвестиціями, економії витрат, забезпечення професійного управління інвестиціями. Але вирішення цих питань потребує адміністративних впливів: регулювання структури активів, регулювання допустимих витрат, гарантії прав інститутів спільного інвестування на участь в управлінні об’єктами інвестування та отримання від них необхідної інформації, підготовка персоналу і контроль за рівнем його кваліфікації, контроль за належним використанням ресурсів, встановлення механізмів відповідальності за порушення цих вимог. Запропоновано авторське визначення такої послуги в контексті її адміністративно-правового регулювання.

У підрозділі 1.4 «Інформаційне забезпечення функціонування інститутів спільного інвестування в Україні як результат адміністративного регулювання»досліджені роль і місце адміністративно-правового забезпечення інформаційних відносин в сфері інститутів спільного інвестування як складової частини інформаційних відносин на фондовому ринку. Доведений дуалізм інформаційного забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування, яке складається з інформації для інститутів спільного інвестування (про об’єкти інвестування – потенційні та фактичні) та з інформації про інститути спільного інвестування (для інвесторів, потенційних та фактичних, та для контролюючих органів і саморегулівних організацій). Доведено, що виконання вимог до інформації на фондовому ринку може забезпечуватися тільки на засадах адміністративно-правового регулювання процедур її створення і оприлюднення. Тому надійне інформування учасників фондового ринку є важливою складовою адміністративно-правового регулювання спільного інвестування.

Доведена необхідність диференціації вимог до розкриття інформації емітентами в залежності від сфери обігу їх цінних паперів. Вперше значення розкриття інформації поєднано з уявленнями про менеджеральні засади публічного управління: ефективність управління інститутами спільного інвестування визначається не тільки прямим державним впливом, але й конкуренцією між цими інститутами за гроші вкладників, що досягається на засадах розкриття інформації. Зокрема, доведено, що заохочення конкуренції між інститутами спільного інвестування є не менш сильним засобом, ніж адміністративний примус.

Другий розділ «Адміністративно-правові засоби забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні» – складається з трьох підрозділів, висновків до цього розділу і присвячений дослідженню зазначених адміністративно-правових засобів.

У підрозділі 2.1 «Поняття засобів адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні», виходячи з сучасного інструментального підходу до права, досліджена сутність адміністративно-правових засобів. Зазначено, що об’єктивним критерієм виокремлення з маси суспільних відносин тих, що складають саме предмет адміністративного права, є обов’язкова наявність в цих відносинах особливого суб’єкта – суб’єкта владних повноважень. Отже, адміністративно-правові засоби – це юридичні засоби, які реалізуються за участю держави в особі її уповноважених органів – суб’єктів владних повноважень – в сфері адміністративно-правового регулювання з метою забезпечення публічного правопорядку та законності. Виділена низка спільних ознак, що притаманна адміністративно-правовим засобам, незалежно від сфери їх застосування. Надане авторське визначення дефініції «засоби адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування».

Адміністративно-правові засоби доцільно класифікувати на: норми, відносини, законодавство, методи, форми, компетенція суб’єктів, способи реалізації норм. Виходячи з поглядів С.С. Алексєєва, побудована ієрархія цих засобів: засоби першого рівня – законодавство, норми; другого рівня – відносини, що ними породжуються; третього рівня – методи, форми, способи, компетенція суб’єктів.

Підрозділ 2.2 «Нормативні засади адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні» складається з двох пунктів: 2.2.1 – Нормативне регулюванні інститутів спільного інвестування як засіб адміністративного права та 2.2.2 – Напрями удосконалення нормативного регулювання інститутів спільного інвестування. В п. 2.2.1 розглядаються загальнотеоретичні підходи до законодавства як засобу забезпечення ефективності адміністративно-правового регулювання, а в п. 2.2.2 сформульовані пропозиції по удосконаленню законодавства в сфері діяльності інститутів спільного інвестування.

В контексті загальнотеоретичного підходу звернена увага на те, що визнання публічності інтересу здійснюється шляхом його правового (юридичного) забезпечення (фіксації в нормах і встановленні механізму реалізації). На підставі досліджень застосування адміністративно-правових засобів в різних сферах правового регулювання доведено, що забезпечення їх ефективності так чи інакше зводиться до удосконалення законодавства. Систематизовані закони в сфері діяльності інститутів спільного інвестування, запропонована їх класифікація.

Разом із тим, поряд із законами і в межах встановленого цими законами нормативного регулювання, з метою деталізації, конкретизації законодавчих нормативних приписів приймаються підзаконні нормативно-правові акти. Враховуючи особливу складність питань, які виникають в сфері діяльності інститутів спільного інвестування, підзаконне нормотворення в цій галузі є особливо розгалуженим. В п. 2.2.1 підрозділу 2.2 систематизовані чинні в сфері діяльності інститутів спільного інвестування підзаконні акти, проаналізована їх відповідність законам та сформульовані напрями усунення деяких невідповідностей. В п. 2.2.2 підрозділу 2.2 надані конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавства про інститути спільного інвестування в таких напрямах: нормативно-правовий статус корпоративних інвестиційних фондів; нормативно-правовий статус пайових інвестиційних фондів; захист інвестицій інститутів спільного інвестування; гармонізація законодавства України з міжнародними правовими традиціями; активізація роботи інститутів спільного інвестування в сфері інвестування в сільськогосподарські підприємства.

Підрозділ 2.3 «Інструментарій адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні» також складається з двох пунктів: 2.3.1 – Методи адміністративного впливу на діяльність інститутів спільного інвестування та 2.3.2 – Способи реалізації норм. Зазначається, що загальновизнаних понять «метод» та «спосіб» в контексті юридичних засобів в юридичній науці не існує. В даній роботі автор проводить між ними межу, виходячи з того, що методи при їх застосуванні вирішують питання «як робити?», а способи, будучи діями, вирішують питання «що робити?». Отже, в п. 2.3.1 підрозділу 2.3 виділені методи встановлення: презумпцій правомірності: пільг; зобов’язань (держави); обов’язків суб’єктів господарювання по відношенню до інститутів спільного інвестування; обов’язків третіх осіб, обов’язків в сфері саморегулювання; правил; повноважень; обмежень і прямих заборон; відповідальності; заохочень. В п. 2.3.2 підрозділу 2.3 виділені такі способи реалізації адміністративно-правових норм в сфері забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування: видача ліцензій та дозволів, реєстрація, інформаційна відкритість, членство в саморегулівних організаціях, контроль, адміністративний примус, кадрове забезпечення, експертиза, судовий контроль, розгляд звернень, прокурорський нагляд. Законодавчо обґрунтовується кожний із вказаних засобів, досліджуються механізми та ефект їх застосування.

У кожному з чотирьох підрозділів третього розділу «Адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні» аналізується один з видів адміністративно-правових відносин як таких, що складаються в процесі застосування адміністративно-правових засобів.

У підрозділі 3.1 «Публічне управління у сфері діяльності інститутів спільного інвестування в Україні» наголошується, що використання терміну «публічне управління» наповнює сутність управління з боку держави новим змістом («New Public Management» «новий публічний менеджмент»), який відповідає вимогам відкритого, демократичного і справедливого суспільства та регулює взаємовідносини між офіційними інституціями (державна влада) та недержавними колами (бізнес, громадськість). Отже, концепція публічного управління знаменує собою відхід від імперативно-владного механізму управління на користь заохочувально-консенсуального, реалізовуючись на практиці як комплекс безпосередніх партнерських взаємовідносин публічної влади, професійної спільноти, суб’єктів публічного та приватного секторів. Такий підхід особливо важливий для сфери діяльності інститутів спільного інвестування, в якому публічна складова поєднується з приватним інтересом. Доведено, що ефективний захист прав інвесторів в системі публічного управління забезпечується об’єднанням адміністративного впливу і менеджеральних заходів. Виділені складові механізму публічного управління в сфері діяльності інститутів спільного інвестування. Встановлено, що ключовими суб’єктами владних повноважень щодо регуляторної діяльності в цій сфері є Національна (до 07.08.2011 р. – Державна) комісія з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет України, податкові органи, Держфінмоніторинг. Узагальнена система їх повноважень.

Доведено, що специфічним засобом адміністративно-правового регулювання на фондовому ринку і одночасно найважливішою складовою публічного управління у цій сфері є діяльність саморегулівних організацій як поєднання управлінських впливів держави та професійного середовища. Зазначене обумовлює дуалізм в діяльності саморегулівних організацій: з одного боку, захист інтересів своїх членів, а з іншого, контроль їх діяльністю. Система саморегулювання працює, оскільки учасники бізнесу усвідомлюють, що цілісність та надійність ринку призводить до підсилення впевненості інвесторів, а це сприяє розширенню бізнесу.

У підрозділі 3.2 «Адміністративні послуги у сфері діяльності інститутів спільного інвестування в Україні» підкреслюється, що сприйняття сучасних моделей публічного управління як «нового публічного менеджменту» означає логічний перехід до орієнтації на клієнта-громадянина, який потребує якісних соціальних і управлінських послуг. Серед послуг в сфері діяльності інститутів спільного інвестування виділені: ліцензування (компанії з управління активами, зберігачі); реєстрація (випусків цінних паперів, інститутів спільного інвестування, саморегулівних організацій), видача дозволів (на обіг цінних паперів за кордоном), визнання статусу (структур як інвестиційних фондів). Доведено, що саме визнання певних структур як фондів із їх реєстрацією є визначальним чинником у використанні фондами та їх інвесторами преференцій, які притаманні саме інститутам спільного інвестування, зокрема, пільг. Безпосередньо в сфері діяльності інститутів спільного інвестування запропоновано виділяти три види адміністративних послуг: загальні на фондовому ринку; спеціальні на фондовому ринку; спеціальні у сфері діяльності інститутів спільного інвестування як частини фондового ринку.

Доведено, що певній категорії адміністративних послуг як публічних послуг притаманна така ознака, що будучі первісно наданою за зверненням певної особи, ця послуга об’єктивно може бути звернена і до невизначеного кола осіб. Значення цього теоретичного висновку полягає в тому, що він дозволяє обґрунтувати наявність порушеного неналежним виконанням послуги інтересу у певних осіб щодо захисту цих інтересів у суді.

У підрозділі 3.3 «Адміністративна відповідальність за порушення правил діяльності інститутів спільного інвестування в Україні» розглянута система адміністративної відповідальності в сфері діяльності інститутів спільного інвестування. Доводиться, що в силу особливостей фондового ринку відповідальність в цій сфері носить специфічний характер і складається як із власне відповідальності за порушення на фондовому ринку, так і з відповідальності в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Виділено три види відносин адміністративної відповідальності: «класична» в Україні і бувшому СРСР адміністративна відповідальність фізичних (посадових) осіб за Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП); накладеннястягнень на юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень, які не регулюються КУпАП; застосування до юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень заходів адміністративного впливу, які не визначаються законодавцем як стягнення.

Доведено, що за наявності інституту адміністративної відповідальності вона має тенденцію до уніфікації для фізичних (посадових) та юридичних осіб по складу правопорушення. Водночас в Україні спроба уніфікувати адміністративну відповідальність на фондовому ринку виявилася не до кінця досконалою, оскільки не призвела до встановлення законом вичерпної та єдиної системи адміністративної відповідальності на фондовому ринку. Більш вдалою видається уніфікація адміністративної відповідальності за Кодексом про адміністративні правопорушення Російської Федерації, яка, по-перше, вичерпується цим законом, по-друге, є уніфікованою по складу правопорушення для юридичних і фізичних (посадових) осіб; по-третє, надає чітке відмежування від злочинів по суспільній небезпеці і рівню відповідальності.

Адміністративна відповідальність в Україні складається із різних видів стягнень (попередження, штраф, адміністративне припинення певної діяльності, припинення або анулювання дії ліцензії), які вичерпно не встановлюються законами і додатково регулюються підзаконними нормативно-правовими актами, що створює небезпеки для прав та інтересів осіб, що притягаються до відповідальності. Це є тим більш небезпечним, що всі зазначені стягнення накладаються в позасудовому порядку. Висока ймовірність порушення прав доводиться судовими рішеннями про скасування певних стягнень.

Досліджений взаємозв’язок між адміністративно-правовою та цивільно-правовою відповідальністю. Так, визнання цивільно-правової відповідальності створює підстави для адміністративного примусу (зокрема, при виконанні судового рішення), а також може породжувати адміністративну відповідальність (так, встановлення судом шкоди інвесторам може тягнути анулювання ліцензії).

У підрозділі 3.4 «Забезпечення законності у сфері діяльності інститутів спільного інвестування в Україні» визначено, що забезпечення законності у цій сфері здійснюють: а) органи законодавчої влади – парламентський контроль; б) Президент України – президентський контроль; в) органи виконавчої влади – адміністративний контроль; г) прокуратура – прокурорський нагляд; д) органи судової влади – судовий контроль. Крім того, виділяється громадський контроль, наприклад, з боку саморегулівних організацій. Встановлено, що найдієвішим способом забезпечення та захисту прав фізичних та/або юридичних осіб є судовий контроль.

Запропонована класифікація судових справ в сфері діяльності інститутів спільного інвестування: спори з адміністрування пільг інститутів спільного інвестування; спори інститутів спільного інвестування (компаній з управління активами) з державними органами з інших питань; спори інвесторів інститутів спільного інвестування з державними органами з приводу наслідків інвестування;питання створення та ліквідації підприємств, реєстраційно-дозвільних процедур та інших процедур, пов’язаних з функціонуванням інститутів спільного інвестування;застосування стягнень, санкцій, відшкодування шкоди, а також пов’язані з нимиспори між інститутами спільного інвестування (компаніями з управління активами) та емітентами цінних паперів; спори між інвесторами інститутів спільного інвестування та інститутами спільного інвестування (компаніями з управління активами).

Показано, що в силу взаємодії приватноправової і публічно-правової складової в діяльності інститутів спільного інвестування захист прав інвесторів та інших осіб, що мають відношення до цієї сфери, можливий як в господарських або цивільних, так і адміністративних судах. В спорах між інвесторами і інститутами спільного інвестування (компаніями з управління активами), між компаніями з управління активами та інститутами спільного інвестування переважає приватна складова, тому такі спори розглядаються в порядку господарського або цивільного судочинства. Разом із тим, сьогодні в демократичних країнах склався консенсус відносно того, що судовий захист прав у спорах за участю суб’єктів владних повноважень (публічно-правових спорах) найбільш ефективно здійснюється в межах адміністративної юстиції. До таких видів спорів належать всі види спорів із суб’єктами владних повноважень на фондовому ринку, крім спорів з органами Антимонопольного комітету України. Останнє є анахронізмом і потребує законодавчого врегулювання.

 

ВИСНОВКИ

 

У висновках по роботі сформульовані нові науково обґрунтовані результати проведених автором досліджень та нове вирішення наукового завдання, які полягають у розв’язанні низки концептуальних питань та у формулюванні пропозицій щодо адміністративно-правових засад забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні. Найбільш важливими є такі висновки:

  1. Сутність і місце публічної складової в діяльності інститутів спільного інвестування полягають в реалізації інтересу держави (суспільства) до забезпечення розвитку інвестування та перетворення на інвестиційні ресурси дрібних заощаджень з гарантіями безпеки таких інвестицій, в тому числі збереження цінності таких інвестицій за рахунок унеможливлення незаконного виведення активів на користь третіх осіб. Внаслідок зазначеної публічної складової розвиток спільного інвестування в усіх країнах тісно пов’язаний з якістю адміністративно-правового регулювання цієї сфери.
  2. Основними напрямами публічно-правового регулювання діяльності інститутів спільного інвестування, що підтверджено і світовою практикою, є: реєстрація інститутів спільного інвестування; диверсифікація активів інститутів спільного інвестування; взаємний контроль суб’єктів-учасників діяльності інститутів спільного інвестування; ліцензування суб’єктів; інформування; нормування витрат; нормування розрахунку вартості чистих активів інститутів спільного інвестування; гарантії викупу (погашення) цінних паперів інститутів спільного інвестування; сертифікація фахівців; наявність державного регуляторного органу в сфері діяльності інститутів спільного інвестування. Основною метою такого регулювання визначений захист прав інвесторів.
  3. Надано авторське визначення послуги зі спільного інвестування, яке враховує її істотні особливості, дозволяє відрізнити її від інших видів фінансових послуг та визначити місце її адміністративно-правового регулювання.
  4. Ефективність засобів адміністративно-правового регулювання визначається наявністю та мірою розвиненості відповідного законодавства. На ґрунті розкриття істотних характеристик системи чинного законодавства в сфері діяльності інститутів спільного інвестування, виконаного в даній роботі, запропоновані шляхи її удосконалення як чинника підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання (сформульовано 23 пропозиції), зокрема, в контексті її адаптації до Директиви 85/611/ЄЕС. Наголошено на необхідності удосконалення адміністративно-правового регулювання в аграрній сфері з метою створення умов для спільного інвестування в цю галузь.
  5. В системі засобів адміністративно-правового регулювання необхідно виділити: засоби першого рівня – законодавство, норми; другого рівня – відносини, що ними породжуються; третього рівня – методи, форми, способи, компетенція суб’єктів. Здійснене розмежування і виділення методів адміністративно-правового регулювання та способів реалізації адміністративно-правових норм в сфері забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування. Надане авторське визначення дефініції «засоби адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування», а також законодавче обґрунтування, механізми та ефект застосування цих засобів.
  6. Застосування категорії «публічне управління» наповнює сутність управління з боку держави новим змістом. Концепція публічного управління знаменує собою відхід від імперативно-владного механізму управління на користь заохочувально-консенсуального, реалізовуючись на практиці як комплекс безпосередніх партнерських взаємовідносин публічної влади, професійної спільноти, суб’єктів публічного та приватного секторів, зокрема, саморегулювання. Такий підхід особливо важливий для діяльності інститутів спільного інвестування, в якому публічна складова поєднується з приватним інтересом. Виявлені складові публічного управління на фондовому ринку.
  7. Система повноважень органів державної влади в сфері діяльності інститутів спільного інвестування в цілому відповідає міжнародній практиці, зокрема, Директиві 85/611/ЄЕС. Однак існують певні недоліки регулювання їх повноважень, запропоновані шляхи їх усунення.
  8. Сприйняття сучасних моделей публічного управління як «нового публічного менеджменту» означає логічний перехід до орієнтації на клієнта-громадянина, який потребує якісних соціальних і управлінських послуг. Серед послуг в сфері діяльності інститутів спільного інвестування виділені: ліцензування; реєстрація, видача дозволів, визнання статусу. Безпосередньо в сфері діяльності інститутів спільного інвестування виділяються три види адміністративних послуг: загальні адміністративні послуги на фондовому ринку; спеціальні адміністративні послуги на фондовому ринку; спеціальні адміністративні послуги у сфері діяльності інститутів спільного інвестування як частини фондового ринку. Розкривається сутність кожного з видів послуг.
  9. В силу особливостей фондового ринку відповідальність в цій сфері носить специфічний характер. Виділяються три види відносин адміністративної відповідальності: «класична» в Україні і бувшому СРСР адміністративна відповідальність фізичних (посадових) осіб за КУпАП; накладення стягнень на юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень, які не регулюються КУпАП; застосування до юридичних осіб заходів адміністративного впливу, які не визначаються законодавцем як стягнення. Адміністративна відповідальність в сфері діяльності інститутів спільного інвестування складається із різних видів стягнень (попередження, штраф, адміністративне припинення певної діяльності, припинення або анулювання дії ліцензії), які вичерпно не встановлюються законами і додатково регулюються підзаконними нормативно-правовими актами, що створює небезпеки для прав та інтересів осіб, що притягаються до відповідальності. Доводиться необхідність переходу до судового накладання штрафів на фондовому ринку.
  10. Визначено, що забезпечення законності у сфері діяльності інститутів спільного інвестування здійснюють: органи законодавчої влади – парламентський контроль; Президент України – президентський контроль; органи виконавчої влади – адміністративний контроль; прокуратура – прокурорський нагляд; органи судової влади – судовий контроль. Крім того, виділяється громадський контроль. Встановлено, що найдієвішим способом забезпечення та захисту прав фізичних та/або юридичних осіб є судовий контроль. Запропонована класифікація судових справ в сфері діяльності інститутів спільного інвестування.

 

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Основні положення дисертації викладено у 22 публікаціях, посилання на які наведені у дисертації, в тому числі 7 у фахових наукових виданнях, визнаних такими ВАК України, 8 – у матеріалах наукових конференцій, а саме:

а) у фахових наукових виданнях:

  1. Бєлкін М.Л. Актуальні питання судового захисту майнових прав акціонерів / М.Л. Бєлкін // Вісник господарського судочинства. – 2009. – № 5. – С. 109-118.
  2. Бєлкін М.Л. Інформаційне забезпечення функціонування інститутів спільного інвестування в Україні / М.Л. Бєлкін // Часопис Академії адвокатури України. – 2011. – № 1   (10). – Електронне наукове фахове видання. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2011-1/11bmlsiu.pdf
  3. Бєлкін М.Л. Проблеми удосконалення законодавства України про корпоративні інвестиційні фонди / М.Л. Бєлкін // Економіка та право. – 2011. – № 1  (29). – С. 72-76.
  4. Бєлкін М.Л. Адміністративні послуги у сфері діяльності інститутів спільного інвестування в Україні / М.Л. Бєлкін // Наука і правоохорона. – 2011. – № 1 (11). – С. 140-148.
  5. Бєлкін М.Л. Операції спільного інвестування як фінансова послуга в контексті судового захисту прав інвесторів / М.Л. Бєлкін // Вісник господарського судочинства. – 2011. – № 2. – С. 174-184.
  6. Бєлкін М.Л. Співвідношення публічно-правового та приватноправового регулювання спільного інвестування в Україні / М.Л. Бєлкін // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2011. – № 2. – С. 85-93.
  7. Бєлкін М.Л. Проблеми удосконалення законодавства України про пайові інвестиційні фонди / М.Л. Бєлкін // Вісник господарського судочинства. – 2011. – № 3. – С. 133-141.

б) матеріали наукових конференцій:

  1. Бєлкін М.Л. Актуальні питання захисту майнових прав акціонерів / М.Л. Бєлкін // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 23-24 квітня 2009 року). – Івано-Франківськ, 2009. – С. 47-48.
  2. Бєлкін М.Л. Напрями удосконалення законодавчого забезпечення функціонування інститутів спільного інвестування / М.Л. Бєлкін // Проблеми формування нової економіки XXI століття: Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції (23-24 грудня 2010р.). – У 6 т. – Том 4 «Інвестиційно-інноваційні пріоритети нової постіндустріальної економіки»: Дніпропетровськ, Біла К.О., 2010. – С. 10-13.
  3. Бєлкін М.Л. Інформаційне забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні / М.Л. Бєлкін // Альянс наук: вчений вченому: матеріали VI Міжнар. наук.-практ. конф., 25-26 лют. 2011р. – У 8 т. – Дніпропетровськ: Біла К.О., 2011. – Т 8: Теоретичні та практичні питання економіки. – 2011. – C. 41-43.
  4. Бєлкін М.Л. Актуальні питання удосконалення законодавства України про пайові інвестиційні фонди / М.Л. Бєлкін // Проблеми та шляхи вдосконалення економічного механізму підприємницької діяльності : Зб. наук. праць III Міжнарод. наук.-практ. конф., 7-8 квіт. 2011 р. : У 6 т. – Т. 5 «Теоретичні та практичні питання підприємницької діяльності»: Дніпропетровськ, Біла К.О., 2011. – С. 55-58.
  5. Бєлкін М.Л. Засоби адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування / М.Л. Бєлкін // Сборник научных трудов по материалам международной научно-практической конференции «Современные направления теоретических и прикладных исследований ‘2011». – Том 17. Юридические и политические науки. – Одесса: Черноморье, 2011. – С. 86-91.
  6. Бєлкін М.Л. Судові спори в сфері діяльності інститутів спільного інвестування / М.Л. Бєлкін // Питання сучасної науки і освіти: Матеріали сьомої Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції 11-13 липня 2011 року. – Ч. 2. – Київ, 2011. – С. 58-61.
  7. Бєлкін М.Л. Проблеми захисту прав інвесторів пайових інвестиційних фондів при виконанні судових рішень відносно компаній з управління активами / М.Л. Бєлкін // Проблеми теорії і практики виконання рішень судів та інших органів: збірник наукових праць за результатами Другої науково-практичної конференції (м. Хмельницький, 4 березня 2011 року). – Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2011. – С. 235-239.
  8. Бєлкін М.Л.Особливості операцій спільного інвестування як послуги та можливості спільного інвестування в сільськогосподарські підприємства / М.Л. Бєлкін //Сучасний соціокультурний простір 2011: Матеріали восьмої Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції 22-24 вересня 2011 року. – Ч. 3. – Київ, 2011. – С. 15-19.

в) публікації в інших юридичних виданнях:

  1. Бєлкін М.Л. Неправосудне судове рішення по цінних паперах: аналіз та наслідки на фондовому ринку / М.Л. Бєлкін // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2008. – № 3 (10). – С.54-64.
  2. Бєлкін М.Л. Захист майнових прав акціонерів у світлі рішень Європейського Суду з прав людини / М.Л. Бєлкін, Ю.Л. Бєлкіна. – Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2008. – № 6 (13). – С. 65-75. Автору належить обґрунтування обов’язку держави по захисту майнових прав акціонерів.
  3. Бєлкін М. Ще раз про укладання значних правочинів акціонерним товариством / М. Бєлкін // Юридична газета. – 02.06.2009 р. – № 22 (202). –С. 16.
  4. Бєлкін М.Л. Особливості операцій зі спільного інвестування як фінансової послуги / М.Л. Бєлкін, Л.М. Бєлкін // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2010. – № 4 (23). – С. 52-65. Автору належить обґрунтування публічної складової операцій зі спільного інвестування та необхідність їх адміністративно-правового регулювання.
  5. Бєлкін М. Проблеми судового захисту майнових прав акціонерів. Аналіз чинного законодавства та судової практики / М. Бєлкін // Юридична газета. – 19.01.2010 р. – № 1-2, с. 1, 13; № 3-4, с. 20.
  6. Бєлкін М. Вдосконалення законодавства про КІФи: Актуальні проблеми / М. Бєлкін // Юридична газета. – 26.04.2011 р. – № 17, с. 1, 7.
  7. Бєлкін М.Л. Засоби адміністративно-правового регулювання діяльності інститутів спільного інвестування в Україні / М.Л. Бєлкін // Актуальні питання цивільного та господарського права. – 2011. – № 3 (26). – С. 65-80.

 

АНОТАЦІЯ

 Бєлкін М.Л. Адміністративно-правові засади забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;інформаційне право. – Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, 2012.

Виконане дослідження засобів адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні, яке здійснене на підставі аналізу публічно-правової складової в діяльності цих інституцій. Проаналізовано місце адміністративно-правових відносин в системі відносин у сфері спільного інвестування. Здійснене порівняння з Директивою 85/611/ЄЕС від 20.12.1985 р.

Систематизовані засоби адміністративно-правового забезпечення діяльності інститутів спільного інвестування в Україні та адміністративно-правові відносини, які складаються при реалізації цих засобів. Сформульовані рекомендації щодо удосконалення законодавства у сфері діяльності інститутів спільного інвестування.

Ключові слова: публічне право, інститути спільного інвестування, адміністративно-правові відносини, засоби адміністративно-правового забезпечення.

 

АННОТАЦИЯ

Белкин М.Л. Административно-правовые основы обеспечения деятельности институтов совместного инвестирования в Украине. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины, Киев, 2012.

Проведено исследование средств административно-правового обеспечения деятельности институтов совместного (по законодательству России – коллективного) инвестирования в Украине, которое выполнено на основе анализа публично-правовой составляющей в деятельности этих институций.

Обоснована концепция двухуровневого публичного интереса к сфере совместного инвестирования: первый уровень – интерес к развитию инвестирования в стране как такового, второй уровень – интерес к созданию условий для поощрения этой деятельности мелкими инвесторами, обеспечению безопасности инвестирования, созданию условий для пользования услугами институтов совместного инвестирования, созданию условий для надлежащего информационного обеспечения совместного инвестирования. Осуществлено сравнение с нормами Директивы 85/611/ЕЭС от 20.12.1985 года.

Систематизированы средства административно-правового обеспечения деятельности институтов совместного инвестирования в Украине и административно-правовые отношения, складывающиеся при реализации этих средств. В системе средств административно-правового регулирования необходимо выделить: средства первого уровня – законодательство, нормы; второго уровня – отношения, ими порождаемых; третьего уровня – методы, формы, способы, компетенция субъектов. Выделяются методы установления: презумпций правомерности; льгот; обязательств (государства); обязанностей субъектов хозяйствования по отношению к институтам совместного инвестирования; обязанностей третьих лиц, обязанностей в сфере саморегулирования, правил; полномочий; ограничений и прямых запретов; ответственности; поощрений. Выделяются способы реализации административно-правовых норм в сфере обеспечения деятельности институтов совместного инвестирования: выдача лицензий и разрешений, регистрация, информационная открытость, членство в саморегулируемых организациях, контроль, административное принуждение, кадровое обеспечение, экспертиза, судебный контроль, рассмотрение обращений, прокурорский надзор.

Реализация средств административно-правового обеспечения осуществляется в системе административно-правовых отношений. Это отношения: публичного управления; административных услуг; ответственности субъектов общества за нарушение установленных публичной администрацией порядка и правил, обеспечение законности в сфере публичного администрирования. Административно-правовые отношения детерминированы нормами административного права, складываются при реализации средств административного права и тесно связаны с ними.

В системе рассмотренных административных отношений ключевыми являются отношения публичного управления. Использование категории «публичное управление» наполняет сущность управления со стороны государства новым содержанием: «новый публичный менеджмент». Концепция публичного управления знаменует собой отход от императивно-властного механизма управления в пользу поощрительно-консенсуального, реализуясь на практике как комплекс непосредственных партнерских взаимоотношений публичной власти, профессионального сообщества, субъектов публичного и частного секторов. Такой подход особенно важен для сферы деятельности институтов совместного инвестирования, в котором публичная составляющая сочетается с частным интересом. Выявлены следующие составляющие публичного управления на фондовом рынке: регуляторная деятельность субъектов властных полномочий, регуляторная процедура при принятии решений с гарантиями «права на участие» институтов гражданского общества, деятельность общественных советов при субъектах властных полномочий, саморегулирование, соблюдение принципов корпоративного управления.

Сформулированы предложения по усовершенствованию украинского законодательства в сфере деятельности институтов совместного инвестирования. Большое внимание уделено сравнению с российской практикой.

Ключевые слова: публичное право, институты совместного инвестирования, административно-правовые отношения, средства административно-правового обеспечения.

 

ANNOTATION

Byelkin M.L. Administrative legal grounds of maintenance of activity of institutes of joint investment in Ukraine. – On the privilege of manuscript.

The dissertation for attaining a degree of a candidate of juridical science with specializing 12.00.07 – administrative law and the process; the financial law; the information law. – National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine,Kyiv, 2012.

The means of administrative legal regulation of the institutes of joint investment inUkraine have been studied, the study being based on the analysis of the public legal component in the activities of these institutions. Analysis of local administrative and legal relations in the system of relations in the sphere of mutual investment. Comparison ofDirective 85/611/EEC of 20.12.1985.

The means of administrative legal regulation of joint investment institutes in Ukraineand administrative legal relations emerging in the process of implementation of these means have been systematized. Recommendations as to the improvement of the legislation in the sphere of joint investment institutes activity have been suggested.

Keywords: public law, institutes of joint investment, administrative legal relations, means of administrative legal provision.