Адвокатське бюро Марка Бєлкіна «Еталон»
img016

Written on 03.07.2016   By   in Публікації

Актуальні питання обігу акцій закритих акціонерних товариств

М.Л.Бєлкін, юрисконсульт Українського фінансово-промислового концерну, м. Київ;
Ю.Л. Бєлкіна, студентка КНУКіМ , м. Київ

Проблема обігу акцій закритих акціонерних товариств (ЗАТ) має в Україні певну історію [1]. Згідно ст. 25 Закону України «Про господарські товариства» (далі – Закон № 1576-XII), до акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акціїякого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхомпідписки, купуватися та продаватися на біржі. Таким чином, Закон № 1576-XII вводив два прямих обмеження на обіг акцій ЗАТ – вони не могли розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та не могли прийматися до обігу на біржах.

Але до 22.01.1998р. – дати набрання законної сили Закону України від 23.12.1997р. № ref::769-97::769-1997:: «Про внесення змін до Закону України «Про господарські товариства»» — частина друга ст. 28 Закону № 1576-XII встановлювала: «Якщо інше не передбачено статутом товариства, акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а такожу порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб. Порядок реалізації акцій визначається відповідно до законодавства України». Таким чином, Закон № 1576-XII дозволяв вводити установчими документами товариства на обіг акцій певні обмеження. При цьому можливість вводити обмеження на обіг акцій шляхом прийняття установчих документів використовувалася саме для ЗАТ. Зокрема, вводився порядок, згідно з яким власники акцій ЗАТ могли продавати свої акції тільки іншим акціонерам цього ЗАТ, або самому товариству, або третім особам за згодою товариства тощо. Тому виключення Законом № ref::769-97::769-1997:: з частини другої ст. 28 Закону № 1576-XII застереження «якщо інше не передбачено статутом товариства» було сприйнято спеціалістами фондового ринку та суддями як скасування можливості вводити обмеження на обіг акцій шляхом прийняття установчих документів.

Так, Постановою Президії Верховного Суду України (далі – ВСУ) від 3.03.2004р. № 15 ([2], с. 113-178) були затверджені «Узагальнення судової практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про господарські товариства» у частині регулювання діяльності акціонерних товариств». В цих Узагальненнях прямо зазначалося, що положення установчих документів (установчого договору та статуту) закритого акціонерного товариства, що передбачають переважне право акціонерів закритого акціонерного товариства та/або самого товариства на придбання акцій, що відчужуються акціонерами товариства, суперечать законодавству, чинному станом до 1 січня 2004 р., і є нікчемними незалежно від того, чи визнані вони такими судом, чи ні при вирішенні інших спорів.

 

Зазначене положення знайшло застосування в судовій практиці.

Так, ухвалами ВСУ від 27.11.2003р. та від 18.03.2005р., згодом переглянутими за винятковими обставинами [3], підтримані рішення апеляційних судів відповідно м.Севастополя від 6.05.2003р. та Сумської області від 4.11.2004р., які при апеляційному перегляді рішень відповідно Гагарінського районного суду м.Севастополя від 28.12.2002р. та Зарічного районного суду м. Сум від 26.05.2004р. не визнали переважного права акціонерів ЗАТ на придбання акцій цього ЗАТ всупереч відповідним положенням статутних документів.

 

Але в інших корпоративних конфліктах ВСУ ставав на бок захисників переважного права.

Так, в Постанові від 15.04.2003р. стосовно акцій ЗАТ «Оболонь» ([2], с. 415-429) ВСУ визнав, що у вирішенні питання про правомірність продажу акцій закритого акціонерного товариства його акціонерами господарський суд повинен був врахувати положення установчих документів, якими передбачено переважне право закритого акціонерного товариства та його акціонерів на придбання акцій у разі їх продажу акціонерами цього товариства, оскільки установчий договір, як і будь-які інші цивільно-правові угоди, є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків, а згідно зі ст. 5 ЦК УРСР цивільні права охороняються законом.

 

Саме така позиція була підтримана Конституційним Судом України (далі — КСУ) при розгляді справи № 1-11/2005 про офіційне тлумачення положень частини другої статті 28 Закону № 1576-XII, пункту 1, абзацу першого пункту 5 статті 4 Закону України «Про власність» (справа про права акціонерів ЗАТ). В рішенні КСУ від 11.05.2005р. № 4-рп/2005 у цій справі зазначається, щопідставою для розгляду справи є наявність неоднозначного застосування положеньзазначених законів судами України. В п. 1.1 резолютивної частини цього рішення КСУ вказав, що положення частини другої статті 28 Закону № 1576-XII у системному зв’язку з положеннями частини п’ятої статті 4, частини першої статті 25 цього Закону треба розуміти як таке, що встановлює підстави придбання акцій, а тому не виключає і не виключало можливості передбачати в установчих документах закритого акціонерного товариства переважне право акціонерів товариства на придбання акцій, що відчужуються іншими акціонерами товариства. Тобто даним рішенням КСУ поклав край суперечкам: якщо обмеження на обіг акцій ЗАТ передбачені установчими документами ЗАТ, ці обмеження є обов’язковими для акціонерів ЗАТ. За відсутності таких обмежень в установчих документах акціонери ЗАТ могли вільно розпоряджатися своїми акціями.

Але останнім правилом можна було користуватися тільки до 1.01.2004р. – дати набуття чинності Господарським кодексом України (ГКУ). Згідно з ч. 3 ст. 81 ГКУ, акціонери ЗАТ мають переважне право на придбання акцій, що продаютьсяіншими акціонерами товариства. З цього приводу КСУ висловився в п. 1.2 резолютивної частини вказаного рішення, зазначивши, що положення пункту 1, абзацу першого пункту 5 статті 4 Закону України «Про власність» у контексті частин першої, сьомої статті 41 Конституції України, у системному зв’язку з частиною третьою статті 81 ГКУ треба розуміти так, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, але, здійснюючи своє право, він зобов’язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і суспільства, в тому числі переважне право (яке не є абсолютним) акціонерів ЗАТ на придбання акцій, що відчужуються іншими його акціонерами. Практично це означає, що власник акцій може самостійно визначати умови їх продажу (ціна, кількість), але, прийнявши рішення про продаж, він повинен запропонувати ці акції акціонерам. І тільки у разі відмови останніх від купівлі на запропонованих умовах власник може вільно реалізувати належні йому акції ЗАТ третім особам.

Таким чином, переважне право акціонерів ЗАТ та/або самого ЗАТ на придбання акцій ЗАТ при їх продажу іншими акціонерами до 1.01.2004р.визначається відповідно до умов установчих документів, а після 1.01.2004р. таке переважне право гарантується частиною 3 ст. 81 ГКУ, але тільки для акціонерів ЗАТ.

Зокрема, з урахуванням зазначеного рішення КСУ, Ухвалами ВСУ від 14.06.2006р. та від 28.03.2007р. переглянуті за винятковими обставинами та скасовані зазначені вище ухвали ВСУ відповідно від 27.11.2003р. та від 18.03.2005р. та поновлена чинність рішень судів першої інстанції, в яких застосоване переважне право акціонерів ЗАТ на придбання акцій цього ЗАТ відповідно до положень статутних документів [3].

 

Слід зазначити, що за договорами, укладеними після 1.01.2004р., суди захищають переважне право акціонерів ЗАТ на придбання акцій незалежно від того, чи передбачене це право установчими документами.

Так, в Постанові Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) від 29.05.2007р. у справі № 2-1529/07 (2-96/2006) [4] вказується про наявність переважного права у акціонерів на момент відчуження акцій за спірними договорами, не зважаючи на те, що відповідне право було зафіксовано у установчих документах товариства відповідно до змін, які зареєстровані пізніше укладення спірних договорів, враховуючи, що відповідне право акціонерів визначено законом, а саме ст.81 ГКУ.

 

З іншого боку, після 1.01.2004р. переважне право мають саме акціонери ЗАТ, а не само товариство.

Так, в Постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2007р. у справі № 2-2576/06 [3] вказується, що суб’єктом переважного права придбання акцій, відповідно до ч. 3 ст. 81 ГКУ, може бути виключно акціонер товариства, а відтак відчуження акцій одним із акціонерів не порушує права акціонерного товариства, оскільки Законом не передбачено переважного права акціонерного товариства на придбання власних акцій.

 

Переважне право акціонерів ЗАТ на придбання акцій цього ЗАТ визначає так звану «зовнішню закритість», а саме: закритість від зовнішнього інвестора — недопущення до складу акціонерів третіх осіб [5]. Між тим, в літературі обговорюється також питання «внутрішньої закритості», а саме: збереження пропорційності володіння акціонерами частками в статутному капіталі ЗАТ. А це повинно забезпечуватися рівними правами всіх акціонерів на придбання акцій ЗАТ [5]; будь-який перерозподіл акцій між певними акціонерами ЗАТ не може здійснюватися без участі решти акціонерів. В зв’язку з цим акціонер ЗАТ, який вирішив продати свої акції, позбавлений права самостійно обирати, кому з інших акціонерів продати ці акції, а повинен запропонувати їх всім акціонерам.

Для обгрунтування зворотнього деякі спеціалісти застосовують аналогію спільної часткової власності, оскільки пряме законодавче регулювання проблеми перерозподілу акцій ЗАТ між його акціонерами не існує. Згідно з ч. 3 ст. 362 Цивільного кодексу України (ЦКУ), якщо бажання придбати частку у правіспільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця, і саме цим обгрунтовувалося право акціонера ЗАТ самостійно обирати покупця серед акціонерів. Неможливість застосування до обігу акцій ЗАТаналогії спільної часткової власності буде розглянута нижче. Зараз підкреслимо, що згідно ст. 8 ЦКУ, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). Тобто, аналогія конкретного закону має приорітет над аналогією права. А відтак, до відносин з приводу відступлення акцій ЗАТ повинна застосовуватися аналогія Закону – Закону № 1576-XII, який регулює подібні відносини для відступлення часток в статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю. Згідно ст. 52 цього закону, учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Таким чином, слід визнати, що у випадку продажу акціонером акцій ЗАТ всі інші акціонери мають право реалізувати своє переважне право, при цьому при відсутності домовленості між ними придбання акцій здійснюється пропорційно розмірам належних ним часток.

Слід зазначити, що деякі локальні підзаконні акти України, а також позиція Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) щодо купівлі-продажу акцій ЗАТ відповідають зазначеній позиції. Відповідно до «Положення про порядок здійснення підготовки до приватизації та продажу часток (паїв, акцій), що належать державі в майні підприємств з іноземними інвестиціями та господарських товариств», затвердженого Наказом Фонду державного майна України (ФДМУ) від 16.06.1999р. № 1138, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3.08.1999р. за № 525/3818, ФДМУ, у випадку прийняття рішення про продаж часток (паїв, акцій), повідомляє співзасновника(-ів), крім акціонерів ВАТ, про можливість використання ним(-и) першочергового права на придбання державної частки (паю, акцій) з обов’язковим проведенням експертної оцінки вартості майна. Співзасновник(-и) повинен(-ні) у 30-денний термін з дня надіслання йому (їм) рекомендованого листа повідомити ФДМУ про використання свого права. В разі згоди декількох співзасновників на першочергове придбання державної частки розмір майна, яке набувається кожним зі співзасновників, визначається відповідно до установчих документів у погодженому між ними розмірі або пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства.

Проект Положення про порядок відчуження акціонерами ЗАТ належних ним акцій розробила і ДКЦПФР [6]. В цьому проекті викладені всі згадані вище ідеї: про обов’язкове повідомлення акціонером ЗАТ, який бажає продати належні йому акції, всіх інших акціонерів, з зазначенням умов продажу, про необхідність здійснення такого повідомлення через реєстратора, про те, що в разі згоди декількох акціонерів на першочергове придбання акцій кількість акцій, яка набувається кожним із акціонерів, визначається пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства, тощо. Але, на жаль, ДКЦПФР досі не спромоглася затвердити зазначене Положення.

Аналгічним чином врегульоване питання обігу акцій ЗАТ в російському законодавстві. Так, відповідно до ч. 2 ст. 7 Федерального закону «Про акціонерні товариства» (цитується мовою оригіналу), «акционеры закрытого общества пользуются преимущественным правом приобретения акций, продаваемых другими акционерами этого общества, по цене предложения третьему лицу пропорционально количеству акций, принадлежащих каждому из них, если уставом общества не предусмотрен иной порядок осуществления данного права» [7].

Взаємовідносини між акціонерами ЗАТ з приводу перерозподілу між ними акцій ЗАТ були предметом судового розгляду господарським судом м. Києва [1,4]. Предметом спору була ситуація, коли один акціонер ЗАТ продав належнв йому акції іншому акціонеру ЗАТ, не погодивши цей продаж з третім акціонером, який і звернувся до суду з оспорюванням відповідного договору купівлі-продажу. При цьому позивач наводив такі аргументи:

-згідно з ч. 3 ст. 81 ГКУ, всі акціонери мають переважне право на придбання акцій ЗАТ, це право виникає в момент, коли продавець прийняв рішення про продаж, і обумовлюється фактом володіння акціями. Згідно ч. 3 ст. 319 ЦКУ, усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав, тому продавець не може на свій розсуд визначати, хто з акціонерів може реалізувати своє переважне право, а хто — ні;

-згідно ст. 9 Закону України «Про інформацію», всі громадяни України, юридичні особи… мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів. Тобто якщо акціонер має переважне право на придбання акцій, то він повинен отримати інформацію про продаж акцій і сам вирішити, придбавати акції чи ні;

-згідно ч.2 ст. 153 ЦКУ, ч.6 ст. 81 ГКУ, ст.26 Закону № 1576-XII, при створенні ЗАТ засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створеннюЗАТ, зокрема визначає розподіл акцій між засновниками. Але якщо засновники зафіксували певний розподіл акцій між собою, то цей розподіл не може змінюватися без згоди будь-кого з акціонерів, оскільки це буде означати порушення умов договору про створення ЗАТ.

Крім того, позивач посилався на необхідність застосування в цьому випадку зазначеної вище аналогії закону — ст. 52 Закону № 1576-XII, який регулює подібні відносини для відступлення часток в статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю.

За наслідками розгляду справи господарський суд м. Києва дійшов висновку, що згідно ч. 3 ст. 319 ЦКУ, усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав. За таких обставин, у разі прийняття рішення акціонером ЗАТ продати належні йому акції у останнього виникає обов’язок забезпечити реалізацію переважного права інших акціонерів на придбання акцій, а саме повідомити його при прийняте рішення та умови, на яких акціонер має намір продати свої акції. При цьому всі акціонери, мають рівне право на реалізацію переважного права.

Неповідомлення позивача продавцем про продаж належних йому акцій є порушенням передбаченого Законом переважного права акціонера, внаслідок чого позивача було позбавлено можливості придбати акції ЗАТ на умовах, визначених у спірному договорі. Довід продавця про те, що позивач не звертався до нього із пропозицію продати йому акції, суд не приймає до уваги, оскільки Закон не пов’язує наявність або відсутність переважного права акціонера на придбання акцій із виявом попереднього наміру придбати акції у іншого акціонера.

Аналіз норми ч. 3 ст. 81 ГКУ свідчить про те, що переважне право виникає у акціонерів в момент реалізації наміру продати акції іншим акціонерам та належить всім без виключення акціонерам ЗАТ. При цьому Закон також не передбачає втрати акціонером переважного права у разі, якщо акціонер запропонував придбати акції іншому акціонеру. За таких обставин звернення продавця з пропозицією придбати акції саме до іншого акціонера не припинило переважного права всіх інших акціонерів ЗАТ.

Переважне право акціонерів ЗАТ на придбання акцій не порушує право на продаж акцій іншого акціонера, оскільки останній не обмежується у праві на продаж належних йому акцій та визначення умов продажу, а лише зобов’язується не порушувати права інших акціонерів та дотримуватися особливого порядку відчуження акцій ЗАТ.

Суд також погодився з тим, що відсутність механізму повідомлення акціонерів у зв’язку з таємницею реєстру не звільняють акціонера від обов’язку виконати цей обов’язок. Зокрема, таке повідомлення може бути здійснення через реєстратора ЗАТ.

На підставі викладеного, суд визнав недійсним договір купівлі – продажу акцій ЗАТ, укладений між акціонерами цього ЗАТ без без повідомлення про це і без згоди іншого акціонера. І хоча в наступному апеляційний суд скасовував це рішення, але ВГСУ своєю Постановою від 27.03.2007р. (справа № 48/210 (05-5-48/347) [4]) скасував постанову апеляційного суду і залишив в силі рішення суду першої інстанції. При цьому ВГСУ підтримав позицію суду першої інстанції, що в даному випадку було порушено переважне право позивача на придбання акцій ЗАТ під час продажу акціонером належних йому акцій іншому акціонеру, а тому суд першої інстанції вірно виходив з того, що відсутність механізму реалізації акціонером переважного права на придбання акцій у разі їх відчуження не може позбавити такого акціонера можливості скористатися передбаченим законом таким майновим правом. ВСУ відмовив в касаційному перегляді зазначеної Постанови.

 

Згодом позицію щодо рівного права всіх акціонерів скористатися переважним правом підтримав і Київський апеляційний господарський суд.

Так, в Постанові від 26.06.2007р. у справі № 2/125 [3] апеляційний суд погодився з посиланням місцевого суду на те, що всі акціонери товариства мають однакове переважне право на придбання викуплених власних акцій, а отже продавець з метою дотримання прав акціонера на першочергове придбання акцій був зобов’язаний повідомити всіх акціонерів, в тому числі і позивача, про намір реалізувати акції товариства. Реалізувавши власні акції одному або декількомакціонерам без повідомлення про це інших, продавець порушив право всіх інших акціонерів товариства на першочергове придбання акцій. Зауважимо, що в даному випадку продавцем виступало само товариство.

Таким чином, переважне право акціонерів ЗАТ виникає у акціонерів в момент реалізації наміру продати акції іншим акціонерам та належить всім без виключення акціонерам ЗАТ, тому продавець не вправі надавати переваги будь-кому з акціонерів.

З’ясувавши природу и умови реалізації переважного права, проаналізуємо наслідки порушення такого переважного права і способи його поновлення, тим більше, що в даному питанні судова практика найбільш протирічлива. При цьому застосовуються такі варіанти поновлення переважного права:

-перевід прав та обов’язків покупця на особу, яка вважає своє право порушеним;

-визнання договору купівлі-продажу недійсним;

-визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині визначення покупця акцій.

Слід зазначити, що в загальному випадку ані ЦКУ (ст. 16), ані ГКУ (ст. 20) не передбачають такого способу захисту прав, як перевід прав та обов’язків покупця на певну особу. Такий спосіб захисту є спеціальним і передбачений виключно для захисту інтересів співвласників об’єкту, який знаходиться у спільній часткові власності (ч. 4 ст. 362 ЦКУ або ст. 114 ЦК УРСР). Але проблема полягає в тому, що у випадку спору щодо обігу акцій не існує об’єкту спільної часткової власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЦКУ, статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦКУ та ст. 12 Закону № 1576-XII, товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного фонду (статутного(складеного) капіталу).

З іншого боку, згідно з ч. 1 ст. 177 ЦКУ, об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Тобто, цінні папери, в тому числі акції, є самостійним об’єктом права власності. Відповідно до п. 2 ст. 152 ЦКУ акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, тоді як акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Нарешті, згідно ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», одним з основних принципів обліку та звітності є автономність, відповідно до якого кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно тазобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.

Таким чином, діюче законодавство   чітко розрізняє такі правові поняття як майно товариства  та належні акціонеру акції, оскільки  власником майна, яке внесено  учасниками товариства до статутного фонду, виступає саме товариство через свої органи управління,  а власником акцій  товариства є акціонер особисто. Таким чином, об’єкт спільної часткової власності у спорах такого типу відсутній. А відтак заслуговують на підтримку судові рішення, в яких суди не погоджуються задовольняти вимоги про переведення прав та обов’язків покупця (Постанови ВГСУ від 19.07.2005р. у справі № 45/1 та від 3.10.2006р. у справі № 30/361, остання підтримана ухвалою ВСУ від 30.11.2006р. [3,4]).

Слід також зазначити, що переведення прав та обов’язків покупця на іншу особу, навіть на іншого акціонера, не усуває порушення закону по суті. Адже незалежно від найменування особи, яка вказана в якості покупця в договорі, укладеному без врахування переважного права акціонерів, суть порушення полягає в тому, що в момент укладання цього договору порушена норма закону – ч. 3 ст. 81 ГПК. При цьому, як зазначалося вище, скористатися переважним правом мають право всі акціонери. А відтак, якою б особою не замінювався в договорі первісний покупець, питання врахування інтересів всіх акціонерів залишається невирішеним. Тим більше безпідставною виглядає вимога переведення прав та обов’язків покупця на акціонера-позивача в умовах, коли перепродаж здійснений між іншими акціонерами. Виникає питання, а чому таке право в повному обсязі повинне переводитися саме на того, хто заявляє таку вимогу? Як при цьому врахувати право первісного покупця – теж акціонера?

Зазначена проблема, очевидно постала в справі, яка розглядалася місцевим судом (рішення від 27.06.2006р. [3]) Нахімовського району м. Севастополя. В цій справі позивачка просила в позові перевести на неї — акціонера ЗАТ — прав покупця за договорами купівлі-продажу 3530 акцій ЗАТ, визнати за нею права власності на дані цінні папери, а також зобов’язати її ж, позивачку, надати можливість іншим акціонерам протягом одного року після набрання чинності рішенням суду звернутись у правління ЗАТ з заявами про бажання купити 3530акцій. Тобто, з метою гармонізувати відносини з іншими акціонерами позивачка фактично позивалася сама до себе. Місцевий суд таку вимогу задовольнив. Рішенням від 16.11.2006р. Апеляційний суд м. Севастополя рішення місцевого суду в цій частині скасував, зазначивши, що задоволення вимог позивачки щодо зобов’язання останньої надати акціонерам ЗАТ протягом одного року після набрання чинності рішенням суду можливості звертатись до правління ЗАТ з заявами про бажання купити 3530 акцій за ціною 25 грн., не можна визнати законними та обґрунтованими. Дані вимоги не засновані на законі, не випливають зі Статуту ЗАТ та порушують права як самої позивачки, так і акціонерів щодо свободи розпорядження належними їм правами, встановлення ціни та умовкупівлі-продажу цінних паперів. За таких обставин, рішення суду підлягає зміні з відмовою в позові в цій частині та виключенням з резолютивної частини рішеннявищевказаної вказівки.

 

Рішення апеляційного суду, в цій частині вірне по суті, фактично проблему захисту інтересів інших акціонерів на придбання акцій ЗАТ, крім позивачки, не вирішило. Даний епізод як раз і свідчить про те, що переведення прав та обов’язків покупця на певного акціонера ігнорує інтереси інших акціонерів і може породжувати нові конфлікти.

Ті ж самі суперечності має і інший спосіб захисту прав, а саме — визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині визначення покупця акцій. По суті це також означає переведення прав та обов’язків покупця на певну особу, особливо коли ця вимога поєднується з вимогою про визнання покупцем іншої особи та/або про визнання права власності цієї особи на спірні акції. Зокрема, в спорах, які досліджені в Постановах Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2007р., справа № 2/125, від 20.11.2007, справа № 8/79 (2-824/06), в рішенні Апеляційного суду Кіровоградської області від 3.08.2006р., справа №22- 2137/2006, а також в згаданій вище ухвалі ВСУ від 28.03.2007р., позовні вимоги про визнання недійсними в частині найменування покупця договорів купівлі-продажу акцій поєднані з вимогою визначення позивача покупцем акцій ЗАТ та/або з вимогою про переведення прав та обов’язків покупця за договорами купівлі-продажу акцій [3]. При цьому в перших трьох перелічених судових рішеннях суди підтримали позовні вимоги з посиланням на ч. 4 ст. 362 ЦКУ. Що стосується ухвали ВСУ від 28.03.2007р., то рішенням суду першої інстанціїпозивач визнаний покупцем акцій за спірними договорами купівлі-продажу цінних паперів з переведенням усіх прав та обов’язків покупця на позивача, з посиланням на ст. 114 ЦК УРСР, яка є аналогом ст. 362 ЦКУ. При цьому ВСУ визнав, що з рішення суду першої інстанції слід виключити посилання на ст. 114 ЦК УРСР, оскільки відповідно до положень Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна ЗАТ є саме товариство, а акціонери — лише власники акцій, а не співвласники майна товариства, тому на спірні правовідносини не можуть поширюватися правила про привілейоване право купівлі частки в спільній власності. Але якщо посилання на ст. 114 ЦК УРСР виключити, то зникаютьправові підстави для переведення прав та обов’язків покупця за договором, оскільки обгрунтуванням такого переведення є виключно ст. 114 ЦК УРСР (або, відповідно, ч. 4 ст. 362 ЦКУ). Зазначене протиріччя відзеркалює протиріччя між об’єктом, щодо якого вимагається судовий захист (акції ЗАТ), та способом захисту (переведення прав та обов’язків покупця).

Все викладене свідчить про те, що єдиним легітимним способом поновлення прав акціонерів, чиє переважне право на придбання акцій ЗАТ порушено, є визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, укладеному з порушенням такого переважного права. Застосування даного способу захисту права, по-перше, обгрунтовується ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦКУ, оскільки в момент укладання такого договору порушена норма закону – ч. 3 ст. 81 ГПК. По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ, внаслідок визнання договору недійсним сторони договору повертаються в первісний стан, а тому акціонери ЗАТ можуть розпочати перерозподіл акцій спочатку, враховуючи всі інтереси. По-третє, позбавляється необхідності незаконне застосування норм, які регулюють правовідносини спільної часткової власності, оскільки у спорах даної категорії відсутній об’єкт спільної часткової власності. Саме шляхом визнання договору купівлі-продажу акцій недійсним пішли суди в згаданій вище справі № 48/210. Відмова ВСУ в касаційному перегляді відповідних судових рішень свідчить про підтримку ВСУ такої судової практики.

Приділяючи важливу увагу судовому захисту порушеного переважного права акціонерів на придбання акцій ЗАТ, необхідно визначити підсудність таких спорів. В останній час складається усталена практика розгляду зазначених справ господарськими судами, відповідно до Закону України від 15.12.2006р. № 483-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» (далі – Закон № 483-V), навіть якщо сторонами у таких спорах виступають фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Зокрема, спори щодо переважного права акціонерів – фізичних осіб досліджені в Постановах ВГСУ: від 29.05.2007р., справа № 2-1529/07 (2-96/2006), від 22.08.2007р., справа № 2-2576/06(2-1326/07), від 3.07.2007р. справа № 2-1144/06, від 16.05.2007р. справа № 2-325/04, від 04.04.2007р., справа № 2-1127/04, від 17.05.2007р., справа № 2-799/05, від 29.05.2007р., справа № 2-1529/07 (2-96/2006) – передана до ВГСУ ухвалою ВСУ від 12.02.2007р., від 10.05.2007р., справа № 2-620/06 [4], в Ухвалі ВГСУ від 16.10.2007р., справа № 2-11466/04 – передана до ВГСУ ухвалою ВСУ від 17.04.2007р., в Постанові Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2007р., справа № 8/79 (2-824/06), в Постанові Львівського апеляційного господарського суду від 09.07.2007р., справа № 15/163, в Постанові Житомирського апеляційного господарського суду від 15.11.2007р., справа № 2-2346/06, в Постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2007р., справа № 2-2576/06 [3] тощо.

Розглянемо правові підстави для такої судової практики, що склалася, та межі між майновими та корпоративними спорами щодо акцій.

Відповідно до Закону № 483-V та внесених ним змін до Господарського процесуальному кодексу України, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Такі справи повинні розглядтися господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до Закону № 483-V та внесених ним змін до ГКУ, під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Згідно ч. 1 ст. 167 ГКУ, корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно ст. 116 ЦКУ, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Визначені у ст. 116 ЦКУ права учасників господарського товариства за своїм змістом є схожими з правами, що охоплюються поняттям «корпоративне право», яке на­водиться у ст. 167 ГКУ. При цьому права учасників господарського товариства, перелічені у ст. 116 ЦКУ, за змістом є ширшими, ніж коло прав, наведених у ч. 1 ст. 167 ГКУ, хоча в обох Кодексах перелік таких прав не є вичерпним. За таких умов автори статті [8] роблять важливий висновок, що за предметним складом госпо­дарському суду підвідомчі справи у спорах, які виникають з корпоративних відносин, якщо вони стосуються саме корпоративних прав учасників (засновників, акціонерів) господарського товариства, передбачених ч. 1 ст. 167 ГКУ та ст. 116 ЦКУ, а також інших прав, які передбачаються в інших нормах та/або інших законах або у статутних документах господарського товариства. У цьому разі, розглядаючи підвідомчість господарському суду справ у спорах, що ви­никають із корпоративних відносин, під корпоративними слід розуміти правові відносини, які складаються між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, організації, а також між ними та господарським товариством, з приводу набуття, здійснення, розпорядженням та припиненням корпоративних прав, передбачених ч. 1 ст. 167 ГКУ та ст. 116 ЦКУ, а також інших прав, які передбачаються в інших нормах та/або інших законах або у статутних документах господарського товариства [8]. В цьому сенсі слід зазначити, що переважне право на придбання акцій ЗАТ, гарантоване ч. 3 ст. 81 ГПК, є саме корпоративним правом, оскільки надається виключно власникам акцій цього ЗАТ.

Так, в Постанові Житомирського апеляційного господарського суду від 15.11.2007р. у справі № 2-2346/06, визнано, що акціонери ЗАТ мали переважно право на придбання акцій цього ЗАТ, але конкретному позивачеві в позові було відмовлено, оскільки спірний договір було укладено 6.04.2006р., а позивач був включений до реєстру власників акцій ЗАТ тільки 13.04.2006р., тобто на момент укладання спірної угоди не значився в реєстрі акціонерів ЗАТ [3].

Таким чином, спір про переважне право як про право корпоративне підсудний господарським судам. Варто при цьому звернути увагу на те, що за предметним складом підвідомчих господарсько­му суду справ у спорах за участю фізичних осіб (не суб’єктів господарювання), які виникають із корпоративних відносин, законодавець чітко розмежовує підсудність таких справ за суб’єктним складом, прямо вказуючи на те, що такі справи підсудні господарському суду, якщо вони виникають між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, тільки якщо пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства [8]. В цьому сенсі необхідно зазначити, що здійснення переважного права так чи інакше пов’язане с регуляторною роллю саме закритого акціонерного товариства, оскільки у відкритому акціонерному товаристві такого права не існує Невипадково тому у спорах про переважне право суди, зазвичай, залучають емітента (ЗАТ) в якості третьої особи. Тому такі спори слід визначити як спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, які пов’язані з діяльністю та управлінням ЗАТ.

Необхідно також зазначити, що прийняття Закону № 483-V було певною мірою антирейдерським заходом, оскільки саме загальні суди приймали сумнівні рішення за позовами щодо позбавлення небажаних акціонерів прав власності на акції та/або сумнівні ухвали щодо заходів забезпечення таких позовів (заборона голосувати певним акціонерам, заборона враховувати певні голоси у кворум тощо) [9]. Тому концентрація таких справ саме в господарських судах, та ще й за місцем знаходження товариства повинно було, за задумом законодавця, зменшити зазначені ризики.

Так, ще в зазначених вище Узагальненнях ВСУ від 3.03.2004р. [2]вказувалося, що проблеми у правозастосуванні щодо корпоративних спорів свідчать про те, що процесуальне законодавство України, яке регулює питання розмежування підвідомчості справ між загальними судами і господарськими судами, потребує вдосконалення. Одним із напрямів удосконалення пропонувалося віднесення до виключної юрисдикції господарських судів справ у спорах за участю засновників (учасників) господарських товариств та у спорах між засновниками (учасниками) господарських товариств щодо додержання ними вимог установчих документів.

 

Що стосується суто майнових спорів щодо акцій, то необхідно зазначити, що майнове право грунтується на праві власника вільно володіти, користуватся, розпоряджатися своїм майном, гарантованому ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 319 ЦКУ. Тобто, коли захисту підлягає право на розпорядження майном, без обмежень з боку акціонерного товариства, наприклад, відкритого, то при відповідному суб’єктному складі учасників такі спори можуть розглядатися в загальних судах. Якщо ж захисту підлягає переважне право як корпоративне право, то такий спір повинен вважатися корпоративним і розглядатися виключно в господарських судах за місцезнаходженням акціонерного товариства, незалежно від суб’єктного складу учасників. При цьому слід зазначити, що деякі суди примудряються переводити права та обов’язки навіть за договорами купівлі-продажу акцій відкритих акціонерних товариств, як наприклад це розглянуто в згаданій вище Постанові ВГСУ від 19.07.2005р. у справі № 45/1. Такі позови, якщо вони будуть подані, повинні розглядатися виключно в господарських судах. Зазначеній схемі відповідають спори про спадкування. Оскільки при спадкування переважне право в розумінні ч. 3 ст. 81 ГПК не застосовується, то такі справи повинні розглядатися в загальних судах. Що стосується дарування, то необхідно зазначити, що безпосередньо до цих договорів переважне право також не застосовується. Переважне право можна довести тільки одночасно з доведенням того, що угода дарування є удаваною, укладеною з метою приховання угоди купівлі-продажу, із застосуванням до удаваних угод наслідків ч. 1 ст. 235 ЦКУ, в тому числі наслідків застосування переважного права. За таких умов справа повинна розглядатися господарським судом. В іншому випадку договір дарування з мотивів застосування переважного права оспорити неможливо (див. судові рішення – Постанови ВГСУ від 22.08.2007р., справа № 2-2576/06(2-1326/07), від 3.07.2007р. справа № 2-1144/06, від 10.05.2007р., справа № 2-620/06, УхвалаАпеляційного суду м. Севастополя від 3.08.2007р., справа № 22ц-864/2006 [3,4]).

Таким чином, позови про захист переважного права акціонерів ЗАТ на придбання акцій ЗАТ повинні розглядатися виключно в господарських судах за місцезнаходженням акціонерного товариства.

Автори сподіваються, що викладені в даній статті узагальнення та рекомендації будуть сприяти уніфікації судової практики і зменшенню кількості і гостроти корпоративних конфліктів.

 

Література

1.Белкин М. Акционеры желают знать… (особенности преимущественного права акционеров на приобретение акций). – Бухгалтерия, № 44 (771), с. 71 – 74.

2.Господарське судочинство в Україні: Суд. Практика. Корпор. Правовідносини / Упоряд.: І.Б.Шицький (кер.) та ін.; Відп. ред. В.Т.Маляренко. – Київ: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 528 с.

3.Єдиний державний реєстр судових рішень — www.reyestr.court.gov.ua.

4.Офіційний сайт Вищого господарського суду України — www.arbitr.gov.ua.

5.Здоронок Г.І. Актуальні питання діяльності акціонерних товариств. – К.: Юридическая практика, 2007. – 480 с.

6.Офіційний сайт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку — www.ssmsc.gov.ua.

7.Российское законодательство «Роскодекс» -www.roskodeks.ru.

8.Томчишен С.В., Соловйова В.В. Проблемні питання визначення підвідомчості справ у спорах, пов’язаних з корпоративними відносинами у господарських товариствах. — Актуальні питання цивільного та господарського права, 2007, № 2-3 (3-4), с. 69-85.

9.Ионцев М.Г. Корпоративные захваты: слияния, поглощения, гринмэйл. – М.: «Ось-89», 2006. – 224 с.