Адвокатське бюро Марка Бєлкіна «Еталон»
img016

Written on 03.07.2016   By   in Публікації

Проблеми захисту прав учасників (акціонерів) в процедурі банкрутства господарського товариства

Марк Бєлкін

Правові відносини, що складаються при банкрутстві господарського товариства, впливають на права та обов’язки засновників (учасників) господарського товариства – боржника, у зв’язку з цим останні зацікавлені в результаті справи про банкрутство.

Врегулювати правовий статус засновників (учасників) боржника законодавець намагався шляхом прийняття Закону України від 17.11.05р. № 3107-IV «Про внесення змін до деяких законів України щодо уповноваженої особи господарського товариства в процедурах банкрутства» (далі – Закон № 3107-IV). Цим законом в ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343-92) введено поняття «уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чидодатковою відповідальністю» — це є особа, уповноважена загальними зборами акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, що володіють більш як половиною статутного капіталу товариства, представляти їх інтереси під час проведення процедур банкрутствацього товариства з правом дорадчого голосу. Можливості таких уповноважених осіб досить обмежені. При цьому слід зазначити, що відповідно до п.1 Прикінцевих положень Закону № 3107-IV він набирає чинності через рік з дняйого опублікування (опубліковано — «Урядовий кур’єр» № 237 від 13.12.2005р.), а відповідно до п. 2 Прикінцевих положень, положення цього Закону незастосовуються до акціонерних товариств, щодо яких на дату набрання чинностіцим Законом порушено провадження у справі про банкрутство. Таким чином зазначені положення щодо уповноважених осіб акціонерів або учасниківтовариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю не поширюються на господарські товариства, щодо яких провадження у справі про банкрутство порушено до 13.12.2006р. Крім того, незрозуміло, як захищати свої права меншості учасників (акціонерів), якщо збори внаслідок негативного голосування крупних акціонерів не приймуть рішення про призначення уповноваженої особи. А відтак проблема захисту прав учасників (акціонерів) в процедурі банкрутства господарського товариства в умовах правового регулювання, яке існувало до 13.12.2006р., є актуальною.

Згідно ст. 1 Закону № 2343-92 в редакції до 13.12.2006р., учасниками провадження у справі про банкрутство можуть бути, зокрема, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також Фонд державногомайна України. Фраза «власник майна боржника» є досить невдалою, якщо аналізувати її зв’язок з іншими нормами законодавства України. Згідно ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Таким чином, у випадку процедури банкрутства господарського товариства саме воно, тобто боржник, і є власником свого майна, а засновники, акціонери, учасники товариства є тільки власниками корпоративних прав, емітованих товариством. Але боржник є окремою стороною у справі про банкрутство. Таким чином варто припустити, що використовуючи поняття «власник майна боржника», законодавець мав на увазі саме власників корпоративних прав. Це припущення підтверджується також аналізом системного зв’язку даної норми ст. 1 Закону № 2343-92 з іншими нормами цього закону. Так, згідно з ч. 9 ст. 17 Закону № 2343-92, власник майна боржника (орган управління майном боржника) не може обмежуватиповноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника. Оскільки саме керуючий санацією діє від імені боржника, то «власник майна боржника» не може в даному контексті розглядатися як боржник, а є саме власником корпоративних прав боржника.

Невизначеність даного питання викликає певні проблеми у власників корпоративних прав боржника, які не згодні з рішеннями, прийнятими в процедурі банкрутства, та вважають їх такими, що порушують права власників, а також призводить до досить протирічливої судової практики. Звичайним є те, що ані власники корпоративних прав боржника, ані їх представники безпосередньо не допускаються до участі у справі, особливо коли вони є недержавними структурами. Проблематичним є і касаційне оскарження власником корпоративних прав боржника судових рішень у справі про банкрутство на підставі ст. 107 Господарського процесуального кодексу (далі – ГПК) України. Слід при цьому зазначити, що Вищий господарський суд України (далі – ВГСУ) визнавав за можливе касаційне оскарження власниками корпоративних прав боржника (акціонерами) судових рішень у справі про банкрутство саме на підставі ст. 107 ГПК України. Так, в Постанові ВГСУ від 06.05.05р. у справі № Б15/29/56/04 (джерело – сайт ВГСУ www.arbitr.gov.ua) зазначено, що особа, яка подала касаційну скаргу, а саме — ТОВ «НФК «Поліком» є акціонером ВАТ-боржника, тобто має корпоративні права у статутному фонді боржника. А відтак ТОВ має статус власника майна боржника. Отже, ТОВ «НФК «Поліком» не є стороною у справі про банкрутство ВАТ, але є учасником провадження у цій справі. Тому оскаржуване судове рішення стосується прав і обов’язків ТОВ «НФК «Поліком» щодо боржника, і воно має право оскаржити судове рішення у справі про банкрутство на підставі ст. 107 ГПКУкраїни.

До аналогічних висновків дійшов ВГСУ і в іншій Постанові — від 19.10.05р. у справі № 9/207 (джерело те ж саме). Крім того, ВГСУ враховує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, якою встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.  Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Внаслідок визнання боржника банкрутом обмежуються права акціонерів як власників. Враховуючи викладене, ВГСУ вважає, що акціонери боржника мають право на подання касаційної скарги в порядку ст. 107 ГПК України на постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, оскільки  таке судове рішення істотне впливає на їх права та законні інтереси.

Але, на жаль, зазначені Постанови ВГСУ скасовані Верховним Судом України (далі – ВСУ). Так, Постанова ВГСУ від 19.10.05р. у справі № 9/207 скасована Постановою ВСУ від 17.01.06р. (джерело – Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Застосування законодавства про банкрутство / Упоряд. Б.М.Поляков; Відп. ред. В.С.Москаленко. – Вип. 2. – К.: Праксіс, 2006, с. 164 – 167), а Постанова ВГСУ від 06.05.05р. у справі № Б15/29/56/04 скасована Постановою ВСУ від 23.08.05р. (джерело – Практика розгляду справ про банкрутство / Упоряд. Б.М.Поляков. – К.: Юридична практика, 2006, с. 16 – 19). В останній Постанові ВСУ відповідні обґрунтування, які, на думку ВСУ, стають на заваді безпосередньо захисту прав акціонерів, викладені найбільш повно. Зокрема, ВСУ дійшов висновку, що акціонери господарського товариства є лише власни­ками частини корпоративних прав, а не власни­ками майна боржника, а значить відповідно до ст. 1 Закону № 2343-92 не можуть вважатися учасниками провадження у справі про банкрутство.

При цьому ВСУ додатково послався на п.2 рішення Конституційного Суду України (далі – КСУ) від 01.12.04р. № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004, відповідно до якого акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважа­тися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. А відтак ВСУ дійшов висновку, що касаційна скарга акціонерами боржника подається не на захист власних інтересів і тому не підпадає під дію ст. 107 ГПК.

Співставлення аргументів ВГСУ та ВСУ, на думку автора, свідчить про те, що ВГСУ більш ретельно ставиться до захисту прав учасників (акціонерів) боржника. Тому судова практика ВГСУ більш близька автору. Автор вважає, що описана судова практика ВСУ підлягає обґрунтованому перегляду в зв’язку з набранням чинності з 2006р. Закону України від 23.02.06р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Згідно з ч.1 ст. 17 цього Закону, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод :1950р. та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, на думку автора, підлягає застосуванню згадана вище ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції. Показовим в цьому сенсі є Рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02р. у справі «Совтрансавто Холдінг проти України». Зокрема, в п. 96 вказаного рішення Суд нагадує, що зобов’язання гарантувати ефективне вико­ристання прав, визначених Конвенцією, створює для держави певні зобов’язання. В контексті ст. 1 Протоколу № 1 такі зобов’язання можуть передбачати заходи, необхідні для захисту права власності, також і в таких випадках, коли йдеться про судовий розгляд спору між фі­зичними чи юридичними особами.

В цьому сенсі слід зазначити, що національне законодавство України враховує порушенням інтересів акціонерів знецінення його акцій. Ця правова позиція відображена, зокрема, в п. є) ст. 40 Закону України «Про господарські товариства», де зміни статутного капіталу пов’язуються з наявністю збитків.Особливо це актуально в процесі ліквідації господарського товариства, коли мова йде про повну втрату акціонерного капіталу.

В сенсі останнього зауваження неприпустимим є особливий статус Фонду державного майна України (ФДМУ) як акціонера, оскільки це протирічить ст. 13 Конституції України, відповідно до якої усі суб’єкти права власності рівні перед законом, оскільки ФДМУ в процедурі банкрутства може захистити свої права як акціонера, а приватний акціонер – ні.

Що стосується зазначеного вище рішення КСУ від 01.12.04р., то автор зосереджує увагу на тій частині п. 2 цього рішення, відповідно до якої акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Тобто, по-перше, коли товариство подає заяву про порушення справи про власне банкрутство за відсутності ознак банкрутства, то учасник (акціонер) може розглядати це як порушення своїх інтересів самим акціонерним товариством, яке полягає у позбавленні акціонера акціонерного капіталу. Коли, по-друге, товариство – боржник визнає претензії кредитора, які суперечать законодавству, то учасник (акціонер) може розглядати це як порушення своїх інтересів самим акціонерним товариством, яке полягає у знеціненні або позбавленні акціонера акціонерного капіталу.

Таким чином, аналіз норм законодавства України, судової практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що законодавство України не виключає можливості судового захисту учасника (акціонера) в справі про банкрутство безпосередньо таким учасником.

Оприлюднено: Актуальні питання державотворення в Україні. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції (24-25 квітня 2008 року) . – К.: ВГЛ «Обрії», 2008. Ч.3, с.12 – 13