Адвокатське бюро Марка Бєлкіна «Еталон»
img016

Written on 03.07.2016   By   in Публікації

М.Л.Бєлкін

Ю.Л.Бєлкіна

ЗАСТОСУВАННЯ ПРИНЦИПУ РОЗУМНОСТІ В ГОСПОДАРСЬКИХ ТА ЦИВІЛЬНИХ СПОРАХ

Принцип свободи договору декларується в ст. 3, 627 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ). Разом з тим, здійснення особами цивільних прав певним чином обмежується. Так, згідно ст. 13 ЦКУ, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені цією статтею, суд може зобов’язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зокрема, згідно ст. 16 ЦКУ, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень статті 13 ЦКУ.

Реалізуючі свої права та інтереси, суб’єкти підприємницької діяльності вступають один з одним в господарські та/або цивільні правовідносини, беруть на себе певні зобов’язання, набувають права вимагати виконання зобов’язань від інших осіб. А відтак завжди виникає питання гарантування того, що зобов’язання будуть належним чином виконані (забезпечення виконання зобов’язання).

Відповідно до параграфу 2 глави 49 ЦКУ, одни з видів забезпечення виконання зобов’язання є неустойка. Відповідно до ст. 549ЦКУ, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Таким чином, пеня та штраф є видами неустойки. Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦКУ, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

В окремих випадках, бажаючи гарантувати виконання зобов’язання контрагентом, сторони встановлюють надто високий рівень штрафних санкцій. Якщо сторони заздалегідь не мають наміру ухилятися від виконання зобов’язання, то вони не приділяють питанням штрафних санкцій необхідної уваги. Але в господарській діяльності можуть бути всілякі несподіванки, і тоді необхідність сплати неспівставних штрафних санкцій стає для учасника зобов’язання великою проблемою.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦКУ, розмір  неустойки  може  бути  зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків,  та за  наявності  інших обставин, які мають істотне значення. При цьому зазначене положення передбачає право суду на зазначені дії. Згідно ст. 233 ГКУ, у  разі  якщо  належні  до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора,  суд  має  право  зменшити розмір санкцій.  При  цьому повинно бути взято до уваги:  ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь  у  зобов’язанні;  не  лише  майнові, але  й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.  Якщо  порушення  зобов’язання  не завдало  збитків  іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Виникає питання: чи може зацікавлена сторона наполягати на зменшенні неустойки (штрафу, пені) і чи є у суду відповідні обов’язки? Це питання частково розглядалося в роботі [1].

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦКУ, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Згідно ч. 1 ст. 627 ЦКУ, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, вимога врахування принципу розумності є прямою вимогою Закону до договору. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦКУ, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦКУ, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Таким чином, недотримання принципу розумності при укладанні договору може бути підставою для визнання договору недійсним, щонайменше, в частині тих положень договору, які суперечать принципу розумності.

Тобто, зокрема, сума неустойки (штрафу, пені), яка передбачається в договорі, повинна бути розумною. Виникає питання: яка сума може вважатися розумною і як цей принцип застосовується в господарському та/або цивільному судочинстві?

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Таким чином, розумною може вважатися сума, яка орієнтовно відповідає правилам, зазначеним в ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Розглянемо судову практику щодо застосування принципу розумності, встановленого п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 627 ЦКУ.

Державне підприємство «Р.» звернулося в Господарський суд Чернігівської області з позовом до Приватного підприємства «У.» про стягнення штрафу 466858,65 грн. (5 % від суми 9337172,88 грн.- вартості продукції, яка не сплачена), крім того пеню у розмірі 1 % суми договору за кожний день прострочення до повного виконання покупцем договірних зобов’язань, яку за 47 днів прострочення було нараховано в розмірі 4651779,52 грн. Приймаючи рішення (від 8.05.07р.) по справі № 13/95 (джерело – [2]), Господарський суд Чернігівської області зазначив, що відповідно до приписів ст. 3 ЦКУ загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність. Суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним з загальнолюдських вимірів права. Зазначимо, що ця позиція ґрунтується на Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004. Отже, за таких обставин, суд, прийшовши до висновку про наявність складу цивільного правопорушення з боку відповідача, одночасно пришов до висновку, що з урахуванням засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності сума заявлених штрафних санкцій повинна бути зменшена і відповідно підлягає стягненню в розмірі  штраф в сумі 4668,58 грн. та 46517,79 грн. пені. Про оскарження зазначеного судового рішення відомості в загальновідомих базах даних відсутні.

Луганський апеляційний господарський суд прийняв Постанову від 24.10.06р. у справі № 18/303 за апеляційною скаргою СТОВ за позовом ПП «У.» до СТОВ про поставку 22475 кг соняшника на суму 16856,25 грн. та стягнення пені за несвоєчасну поставку на суму 40455 грн., з розрахунку 2% від загальної вартості недопоставленої продукції за кожен день прострочення (джерело – [2]). Суд першої інстанції позов задовольнив в повному обсязі. Луганський апеляційний господарський суд з таким рішенням не погодився. Згідно ч. 6 ст. 3 ЦКУ, до загальних засад цивільного законодавства відноситься справедливість, добросовісність та розумність. У відповідності до ч. 1 ст. 233 ГКУ, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Судовою колегією взято до уваги те, що відповідач свої зобов’язання не виконав частково та, що ненавмисно не поставив спірний соняшник позивачу, помилково вважаючи факт виконання своїх обов’язків у повному обсязі шляхом відпущення позивачу вищевказаної пшениці. Заявлена до стягнення пеня значно перевищує розмір вартості недопоставленого соняшника. Керуючись правом, наданим частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, судова колегія дійшла висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, до 4045 грн. 50 коп., а також про  доцільність в решті пені відмовити. Таким чином, апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, фактично визнавши, що суд першої інстанції бувзобов’язаний застосувати принцип розумності. Про оскарження зазначеного судового рішення відомості в загальновідомих базах даних відсутні.

Приватне підприємство «А.» звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмежено відповідальністю «Агрофірма Ш.» про стягнення  357 022,63 грн., з яких 210 779,02 грн. основний борг, 19 655 грн. пені, 5 120,32 грн. 3% річних, 16 078,77 грн. інфляційні, 105 389,52 грн. штраф. Після апеляційного перегляду справи Одеський апеляційний господарський суд зменшив суму штрафу до 5000 грн. З зазначеним не погодився позивач і подав касаційну скаргу. В Постанові Вищого господарського суду України (ВГСУ) від 14.12.06р. № 4/193-06-4801 зазначено (джерело – [3]), що відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦКУ загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов’язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість. Частина 3 ст. 551 ЦКУ встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Одеський апеляційний господарський суд, враховуючи  скрутне матеріальне становище відповідача, який є сільськогосподарським товаровиробником, підтверджене звітами про фінансові результати господарської діяльності підприємства за 2006 рік, правомірно керуючись ст. 233 ГКУ зменшив розмір стягнутого штрафу до 5000грн. За таких обставин, прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, підстав для її скасування не вбачається. Аналогічну Постанову ВГСУ прийняв 14.12.06р. у справі № 4/194-06-4802 за позовом іншого позивача до товариства з обмежено відповідальністю «Агрофірма Ш.».

06 березня 2007 р. ВГСУ прийняв Постанову у справі № 10/137 за позовом СПД — фізичної особи до ДП «С.» (джерело – [3]). ВГСУ погодився з апеляційним судом, що задоволенню підлягають позовні вимоги щодо сплати штрафу за недозамовлені послуги з перевезення вантажів в сумі 147963,00 грн., та вимоги щодо сплати пені за невчасне проведення розрахунків за період з 19.01.2006 р. по 03.03.2006 р., в сумі 284,56 грн. Однак ВГСУ визнав суму стягненого штрафу в розмірі 516102,14грн. надмірно великою. У відповідності до ч. 4 ст. 213 ГКУ, штраф як різновид неустойки може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). При цьому, задовольнивши позовні вимоги про стягнення штрафу в розмірі 516102,14грн., місцевий господарський суд не врахував положення ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦКУ, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов’язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість, а також не взяв до уваги приписи ч.3 ст. 551 ЦКУ, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому без належної уваги та оцінки з боку суду залишилися такі обставини, як дійсна вартість робіт за Договором, ступінь виконання зобов’язання боржником, розмір відсотків стягуваної неустойки у порівнянні з розміром можливих збитків кредитора, а відтак, співвідношення пред’явлених до стягнення санкцій і наслідків порушення зобов’язання. Внаслідок цього, сума штрафу була зменшена.

24 липня 2007 р. ВГСУ прийняв Постанову у справі № 39/418пд за спором щодо авторських прав. При цьому місцевий господарський суд визначив компенсацію за встановлене ним порушення авторських прав в сумі 9 250 000 грн. ВГСУ визнав неповним дослідження місцевим судом фактичних обставин, пов’язаних з визначенням розміру компенсації за порушення авторських прав. Так, рішення про стягнення компенсації в сумі 9 250 000 грн. суд мотивував виключно вартістю рекламного часу та можливим розміром доходу відповідача від реклами на протязі 2002-2003 років, але при цьому він не встановив та не дослідив ні фактичного розміру доходів сторін від реклами, ані наявності причинного зв’язку між цими доходами та використанням спірної частини твору. Водночас розмір компенсації суд має визначати в межах заявлених вимог залежно від характеру порушення, ступеню вини відповідача та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються: обсяг, тривалість та масштабність порушення; передбачуваний розмір збитків потерпілого; розмір доходу, отриманого внаслідок порушення; кількість потерпілих; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля. При цьому суд має виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.

Принцип розумності враховується також при розгляді цивільних справ. Так, у липні 2006 р. ЗАТ «Український мобільний зв’язок» звернулося до суду з позовом до С. про стягнення заборгованості та договірної санкції за договором [4], посилаючись на те, що на порушення укладеного сторонами договору про надання послуг стільникового радіотелефонного зв’язку відповідачка допустила заборгова­ність з оплати отриманих послуг у розмірі 118 грн. 9 коп., що відповідно до п. 5.2 договору стало підставою для одностороннього припинення позивачем дії договору. Крім того, позивач просив стягнути з відповідачки відповідно до п. 1.2 додаткової угоди до зазначеного договору договірну санкцію у розмірі 3,65 грн. за кожен день, що залишився до закінчення дії основного договору, починаючи з дня його розірвання, розмір якої склав 1 536 грн. 65 коп. Надалі позивач доповнив позовні вимоги та просив визнати недійсним п. 5.5 договору, відповідно до якого всі спори, що виникають внаслідок укладення цього договору, розглядаються в арбітражному суді.

Рішенням Ровеньківського міського суду від 14 вересня 2006 р. у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 13 рудня 2006 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідачки на користь позивача 118 грн. 9 коп. заборгованості за надані послуги і 110 грн. неустойки за невиконання умов договору.

У касаційній скарзі ЗАТ «Український мобільний зв’язок» просив змінити рішення апеляційного суду, посилаючись на допущені ним порушення норм матеріального права, та задовольнити позов у повному обсязі. В ухвалі Верховного Суду України від 5 грудня 2007 р. зазначено [4], що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦКУ, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Ухвалюючи рішення про зменшення розміру неустойки, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що передбачена п. 1.2 додаткової угоди між сторонами договірна санкція за своєю правовою природою є неустойкою, розмір якої значно перевищує розмір боргу.

Таким чином Верховний суд України дійшов висновку, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 337 ЦПКУ є підставою для відхилення касаційної скарги.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 336, ст. 337, п. 1 ч. 1 ст. 344 ЦПКУ, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ЗАТ «Україн­ський мобільний зв’язок» відхилила і залишила рішення Апеляційного суду Луган­ської області від 13 грудня 2006 р. без змін.

Принцип розумності враховують при розгляді цивільних спорів ітретейські суди. Так, «Банк» звернувся до Постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» про стягнення з позичальника суми заборгованості за кредитом — основної суми кредиту — 503,20 грн.; несплачених відсотків за користування кредитом — 35,89 грн.; пені на суму непогашеного кредиту та відсотків — 9543,46 грн. Всього заборгованість за кредитом становить 10082,55 грн. При цьому пеня на залишок заборгованості за кредитом та відсотками 539,09 грн. нарахована за період 12 місяців в розмірі 6,5 % в день від загальної суми заборгованості за весь період прострочення. В рішенні від 11.09.07р. у справі №10194/7, Третейський суд визнав за можливе зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій, зважаючи на наступне.

Згідно ст. 233 ГКУ, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Якщо порушення зобов’язання не завдалозбитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Представник позивача не надав суду належних доказів спричинення значних збитків для банківської установи у зв’язку із невиконанням відповідачем обов’язків по кредитному договору. Враховуючи матеріальний стан відповідача, та виходячи із аналізу інших доказів та обставин справи, Третейський суд вважає за необхідне зменшити розмір штрафних санкцій (пені на суму непогашеного кредиту та відсотків), нарахованих позивачем за неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору до 250 (двісті п’ятдесят) грн.

Таким чином, застосування принципу розумності в судовій практиці допомагає уникнути зайвих, необґрунтованих втрат учасників господарських та/або цивільних відносин.

Використана література

1.Белкин М. Разумный подход к неустойке. — Бухгалтерия, 2008, № 27 (806), с.68-70.

2.Єдиний державний реєстр судових рішень —www.reyestr.court.gov.ua.

3.Офіційний сайт Вищого господарського суду України —www.arbitr.gov.ua.

4.Цивільне судочинство: Судова практика у цивільних справах. — ТОВ «Видавничий Дім «Ін Юре», 2008, № 1 (7), с.10 – 11.

Вісник господарського судочинства, 2009, № 1, с.98 — 103