Адвокатське бюро Марка Бєлкіна «Еталон»
img016

Written on 03.07.2016   By   in Публікації

Марк Бєлкін

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ В СВІТЛІ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

Застосування принципу верховенства права гарантується ст. 8 Конституції України. При цьому зазначається, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Право звернення до судів вищих інстанцій з апеляційними та/або касаційними скаргами є важливою складовою судочинства в Україні. Згідно ст. 129 Конституції України одною з основних засадсудочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Як зазначає А.Й.Осетинський [1], саме європейський вектор обумовив запровадження у Конституції України нових порядків пе­регляду судових рішень — апеляційного та касаційного. У цьому кроці отримав втілення процес гармонізації та адап­тації національного законодавства до законодавства євро­пейського співтовариства.

Європейський суд з прав людини вважає доступ до апеляційного та/або касаційного оскарження судових рішень важливою складовою забезпечення прав осіб на судовий захист. Так, у рішеннях, ухвалених 20.02.1996р. у справі «Вермелен проти Бельгії» (Vermelen v. Belgium) та у справі «Лобо Мачало проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal), Суд постановив, що мало місце порушення ч.1 ст.6 Конвенції, оскільки слухання в Касаційному суді порушили права Заявника щодо слухань протилежної сторони [2]. В справі Kremzov v. Austria, 1993, Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції в зв’язку з незабезпеченням Заявнику належної можливості на участь в апеляційному провадженні.

Конституційний принцип права оскарження «…крім випадків, встановлених законом» відповідає відомому правилу, що застосовується до приватних осіб: «дозволено все, що не забороняється законом» [див.: Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес)]. Таким чином, Конституція України передбачає право осіб на оскарження судових рішень завжди, коли це прямо не заборонено Законом. Разом з тим, в Законі України «Про судоустрій України» даний принцип вирішений по-іншому. Згідно ст. 12 цього Закону, учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Тобто в даному випадку право на апеляційне та касаційне оскарження ставиться в залежність від законодавчого дозволу. Саме за таким принципом побудовані й процесуальні кодекси. В окремих випадках це суттєво обмежує права учасників судового процесу на оскарження судових рішень. Тому зазначені питання вирішуються або шляхом надання певних роз’яснень, або не вирішуються зовсім. Тому проблема доступу учасників судового процесу до оскарження судових рішень є актуальною [3].

Наприклад, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» прямо передбачає можливість оскарження досить вузького кола важливихсудових рішень, які виносяться у справах про банкрутство. З цього приводу в п. 2.6 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004р. № 04-5/1193 зазначається: «Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Сама лише відсутність у Законі та ГПК України прямих вказівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов’язки учасників провадження та введення тих чи інших процедур банкрутства, не може бути підставою для повернення чи відмови у прийнятті апеляційних та касаційних скарг, які оформлені відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, при відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження». Тобто, в даному випадку Вищий господарський суд України застосував статтю 129 Конституції України як норму прямої дії.

Разом з тим, в деяких важливих випадках питання апеляційного та/або касаційного оскарження не вирішується незважаючи на порушення відповідними судовими рішеннями прав сторін. Так, згідно ст. 56 Закону України «Про третейські суди», сторони мають правопротягом 15 днів після винесення компетентним судом ухвали провідмову у видачі виконавчого документа оскаржити цю ухвалу вапеляційному порядку. А чи можливе оскарження ухвали у випадку позитивного рішення місцевого суду? Адже, воно також може порушувати права сторін. Зокрема, згідно з п. 7 ст. 56 Закону України «Про третейські суди», компетентний суд відмовляє в задоволеннізаяви про видачу виконавчого документа, зокрема, якщо рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України. Але ж така ознака не передбачена ст. 51 Закону України «Про третейські суди» як підстава для оскарження рішення третейських судів. Крім того, згідно ст. 55Закону України «Про третейські суди», виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа. Зі зміста цієї норми вбачається, що коли виконання зазначеного рішення не потребує вчинення певних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами (в тому числі про визнання права власності), то у суду відсутні правові підстави для прийняття та розгляду заяви про видачу виконавчого документа. Але за умови відсутності процедури оскарження ухвал місцевих судів про видачу виконавчого документу на підставі рішення третейського суду відсутній і судовий контроль за діями третейських судів, що дозволяє використовувати їх, зокрема, у рейдерських схемах [4].

Таким чином, побудова процесуальних кодексів України суперечить Конституції України і в цій частині потребує радикальної перебудови.

Література

1.Осетинський А. Й. Організація та функціональні засади діяльності суду касаційної інстанції господарської юрисдикції: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 192 с.

2.Вибрані рішення Європейського суду з прав людини (1993-2002рр.). Праці Львівської лабораторії прав лю­дини і громадянина Науково-дослідного інституту дер­жавного будівництва та місцевого самоврядування Ака­демії правових наук України. Серія II. Коментарі прав і законодавства. Вип. 3. / Редкол. : П. М. Рабінович та ін. — Харків : Консум, 2003. — 464 с.

4.Унеможливити використання третейських судів у так званих рейдерських атаках. – Судова практика : Науково-практичний юридичний журнал, 2008, № 5, с. 91.

Вибрані тези учасників І міжнародного науково-практичного форуму «Принцип верховенства права та права людини»: Наук. зб. — Київ-Донецьк: Норд-Пресс, 2009, с. 183 — 185