Адвокатське бюро Марка Бєлкіна «Еталон»
img016

Written on 03.07.2016   By   in Публікації

Марк Бєлкін

«АНТИРЕЙДЕРСЬКІ» ОЧІКУВАННЯ – ЧИ ВИПРАВДАВ ЇХ НОВИЙ ЗАКОН?

Одним із завдань прийняття Закону «Про акціонерні товариства» (далі — Закон № 514-VI) декларувався захист від протиправних захоплень майна акціонерних товариств, що отримало назву «рейдерство». Як зазначалося в Пояснювальній записці до проекту цього Закону, Закон концептуально вирішує проблеми забезпечення інтересів акціонерних товариств, акціонерів, кредиторів, працівників та держави в цілому. Отже, доцільно буде розглянути сильні і слабкі сторони даного Закону в контексті захисту безпеки бізнесу в акціонерних товариствах.

Абсолютних плюсів небагато

Аналіз свідчить про те, що надати абсолютно позитивну оцінку Закону № 514-VI в контексті захисту від «рейдерства» неможливо. Та і навряд чи такі очікування могли справдитися – адже правовідносини с приводу корпоративних відносин залежить не тільки від закону як такого, а й від особливостей його застосування. Разом з тим є в Законі такі новели, які слід розцінювати як позитивні.

Згідно ч. 3 ст. 35 Закону № 514-VI, загальні збори акціонерів проводяться на території України, в межах населеного пункту замісцезнаходженням товариства, крім
випадків, коли на день скликання загальних зборів 100 відсотками акцій товариства володіють іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації. Вимога проведення загальних зборів акціонерів в межах населеного пункту замісцезнаходженням товариства є, безумовно, позитивною, оскільки значно знижує проведення зборів під диктовку недобросовісних організаторів зборів. Непоодинокими є випадки, коли небажаних акціонерів просто не пускали на такі збори.

Слід зазначити, що необхідність такої вимоги усвідомлювалася ще за дії попереднього Закону «Про господарські товариства». Згідно ст. 43 цього Закону, загальні збори акціонерів проводяться на території України, як правило, за місцезнаходженням акціонерного товариства, за винятком випадків, коли на день проведення загальних зборів 100 відсотками акцій товариства володіють іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації.Але застереження «як правило» зводило нанівець вказану вимогу.

Разом з тим, більш вагоме практичне значення у протистоянні рейдерам можуть мати вимоги Закону № 514-VI до, на перший погляд, суто технічних питань. Так, згідно ч. 1 ст. 40 Закону № 514-VI, головує на загальних зборах голова наглядової ради, член наглядової ради чи інша особа, уповноважена наглядовою радою, якщо інше не передбачено статутом. Акціонерам варто порадити не передбачати статутом іншого головуючого, оскільки головування на зборах голови наглядової ради унеможливлює фальсифікації можливими нападниками рішень таких зборів. Більше того, у випадку, якщо скликання зборів вимагають акціонери, які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій товариства (п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону № 514-VI), і є підстави вважати, що така вимога оформлена під диктовку недружньої сторони, краще погодитися зі скликанням таких зборів і очолити їх.

Далі, згідно ч. 1 ст. 46 Закону № 514-VI, протокол загальних зборів акціонерного товариства складається протягом 10 днів з моменту закриття загальних зборів та підписується головуючим і секретарем загальних зборів. Протокол загальних зборів, підписаний головою та секретарем загальних зборів, підшивається, скріплюється печаткою товариства та підписом голови виконавчого органу товариства (у разі колегіального виконавчого органу) або одноособового виконавчого органу. Начебто, дещо схоже було і в попередньому Законі «Про господарські товариства». Так, згідно ст. 41 Закону, протокол загальних зборів акціонерів підписується головою і секретарем зборів і не пізніш як через три робочих дні після закінчення зборів передається виконавчому органу акціонерного товариства. Але відсутність застереження щодо скріплення протоколу печаткою товариства надавало можливість недобросовісним Державним реєстраторам приймати протоколи від кого завгодно і вносити зміни, зокрема, щодо зміни виконавчого органу товариства або про ліквідаційну комісію товариства, які (зміни) ініціювали абсолютно сторонні особи (загарбники). Вважаємо, що вимога щодо наявності печатки значно зменшить кількість фіктивних протоколів.

Зменшить ризик фальсифікацій протоколів і вимога голосування бюлетенями. Згідно ч. 1 ст. 43 Закону № 514-VI, у товаристві, що здійснило публічне розміщення акцій, голосування з питань порядкуденного загальних зборів проводиться тільки з використанням бюлетенів для голосування. У товаристві з кількістю акціонерів — власників простих акцій товариства понад 100 осіб голосування з питань порядку денного загальних зборів проводиться тільки з використанням бюлетенів для голосування.При голосуванні з питань,зазначених у статті 68 цього Закону (див. нижче), використання бюлетенів є обов’язковим.

Безумовно, антирейдерською є вимога бездокументарної форми існування акцій. Антирейдерський зміст такої вимоги полягає в диверсифікації ризиків знаходження акцій в одному місці, де їх можна легко викрасти, переписати на іншу особу, взагалі «загубити» реєстр, вести декілька реєстрів тощо. Правда, відповідно до п. 1 «Прикінцевих і перехідних положень» Закону № 514-VI, ця вимога набирає чинності через два роки з дня опублікування цього Закону, тобто через 1,5 року з дня набрання ним чинності. Крім того, при переведенні в бездокументарну форму існування акцій акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, особливо внаслідок приватизації, де є тисячі акціонерів, з якими іноді втрачений зв’язок, — такі акціонерні товариства можуть стикнутися зі значними труднощами (див. з цього приводу нашу іншу статтю)

Важливою частиною Закону № 514-VI є Розділ XI, який регулює придбання значного та контрольного пакета акцій акціонерного товариства. Зазначене регулювання пом’якшить для акціонерів та/або акціонерного товариства наслідки недружнього поглинання. Тобто, саме по собі придбання великого пакету акцій не є протизаконним, але повинні бути вжити заходи щодо зменшення збитків акціонерів. Згідно ч. 1 ст. 64 Закону № 514-VI, особа (особи, що діють спільно), яка має намір придбати акції, що з урахуванням кількості акцій, які належать їй та її афілійованим особам, становитимуть 10 і більше відсотків простих акцій товариства (далі — значний пакет акцій), зобов’язана не пізніше ніж за 30 днів до дати придбання значного пакета акцій подати товариству письмове повідомлення про свій намір та оприлюднити його. Оприлюднення повідомлення здійснюється шляхом надання йогоДержавній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), кожній біржі, на якій товариство пройшло процедуру лістингу, та опублікування в офіційному друкованому органі. Правда, Закон не встановлює наслідки недотримання цієї норми. Зокрема, незрозуміло, чи може відповідний правочин визнаватися недійсним і за чиїм позовом.

Крім того, згідно чч. 1, 4, 5 ст. 64 Закону № 514-VI, особа (особи, що діють спільно), яка придбала 50 і більше відсотків простих акцій товариства (далі — контрольний пакет акцій), протягом 20 днів з дати придбання контрольного пакета акцій зобов’язана запропонувати всім акціонерам придбати у них прості акції товариства, крім випадківпридбання контрольного пакета акцій у процесі приватизації.Ціна придбання акцій не може бути меншою за ринкову ціну, визначену відповідно до частини третьої статті 8 цього Закону.Протягом 30 днів після закінчення зазначеного у пропозиції строку особа (особи, що діють спільно), яка придбала контрольний пакет акцій, повинна сплатити акціонерам, які прийняли пропозицію, вартість їхніх акцій виходячи із зазначеної у пропозиції ціни придбання. Знову ж таки, Закон не встановлює наслідки недотримання цієї норми. Зокрема, незрозуміло, чи може зацікавлена особа подати позов про спонукання до укладання відводі них угод щодо викупу акцій.

Закон № 514-VI, нарешті, врегулював питання перенесення зборів на наступний день (перерва). Навколо цього питання також точилися непоодинокі спекуляції, оскільки законодавчо відповідний порядок не був врегульований, а існувало тільки відповідне роз’яснення ДКЦПФР (№ 3 від 30.05.2006 р. «Щодо перерви у роботі загальних зборів акціонерів»). Згідно ч. 8 ст. 42 Закону № 514-VI, у ході загальних зборів може бути оголошено перерву до наступного дня. Рішення про оголошення перерви до наступного дня приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі взагальних зборах та є власниками акцій, голосуючих принаймні з одного питання, що розглядатиметься наступного дня. Повторна реєстрація акціонерів (їх представників)
наступного дня не проводиться.Кількість голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах, визначається на підставі даних реєстрації першого дня. Після перерви загальні збори проводяться в тому самому місці, що зазначене в повідомленні про проведення загальних зборів.Кількість перерв у ході проведення загальних зборів не може перевищувати трьох.

Хотіли, як краще…

Деякі норми Закону № 514-VI містять норми, які б могли надати додатковий захист інтересів акціонерних товариств та/або акціонерів, але в силу певної недосконалості ці норми не зможуть працювати на повну силу.

Так однією з нових і ключових норм Закону № 514-VI повинні стати норми щодо порядку укладання значного правочину, а також правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість. Відповідні норми покликані захистити акціонерні товариства від виведення майна на підставних осіб, а акціонерів – від знецінення внаслідок таких дій їх акцій. Так, згідно ст. 70 Закону № 514-VI, рішення про вчиненнязначного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25% вартості активів акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради.Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25%, але менша ніж 50% вартості активів акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій.Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів акціонерного товариства, приймається трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Забороняється ділити предметправочину з метою ухилення від передбаченого цим Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину.

Слід зазначити, що прийняття рішення про укладання значного правочину покладає на товариство певні зобов’язання перед акціонерами. Так, згідно ч. 1 ст. 68 Закону № 514-VI, кожний акціонер — власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов’язкового викупу акціонерним товариством належних йому голосуючих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував, зокрема, проти прийняття загальними зборами рішення про вчинення товариством значного правочину (зазначимо, що такі ж наслідки ч. 1 ст. 68 Закону № 514-VI встановлює у випадку голосування акціонера проти злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ товариства; зміну його типу з публічного на приватне; зміну розміру статутного капіталу). Слід зазначити, що за загальним правилом у випадку незгоди з рішеннями зборів акціонер може оскаржити таке рішення в судовому порядку (ст. 50 Закону № 514-VI). Але щодо питань, визначених в ч. 1 ст. 68 Закону № 514-VI, Закон встановив спеціальний порядок оскарження. Акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з передбачених ч. 1 ст. 68 Закону № 514-VI питань виключно після отримання письмової відмови в реалізації права вимагати здійснення обов’язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом. Зазначене обмеження пов’язане з тим, що на даний випадок законодавець передбачив як провідний такий захист прав, як вимога викупити акції.

Але Закон № 514-VI не визначив, як діяти акціонерам, якщо значний правочин укладений взагалі без обговорення його на зборах акціонерів. Скоріш за все такий правочин може (і повинен) визнаватися недійсними як укладений всупереч вимогам Закону. Але питання полягає в тому, хто заявить відповідний позов до суду. Так, згідно ч. 5 ст. 79 (назва ст. 79 – мовою оригіналу) «Порядок одобрения крупной сделки» Федерального Закону Російської Федерації «Про акціонерні товариства» (цитується мовою оригіналу), «крупная сделка, совершенная с нарушением требований настоящей статьи, может быть признана недействительной по иску общества или акционера».Тобто, російське законодавство прямо надає право акціонеру оскаржити правочини, незаконно укладені товариством. Українське законодавство, зокрема, Закон № 514-VI, таких прав для акціонерів (учасників) прямо не передбачає. Зазвичай, суди відмовляють акціонерам в задоволенні відповідних позовів саме з підстав відсутності вказаних прав. Але в цьому сенсі обнадійливим є п. 1.2 Рекомендацій Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) від 28.12.2007р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», відповідно до якого до корпоративних спорів належать спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його кор­поративних прав або інтересів. Очевидно, укладання значних правочинів без їх обговорення на зборах акціонерів порушує корпоративні права акціонерів на таку участь у такому обговоренні і тому, на нашу думку, укладання таких правочинів може бути оскаржене акціонером до господарського суду в порядку захисту корпоративних прав.

Перспективним також може бути клопотання про застосування, за наслідками розгляду позову, господарським судом п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України – тобто визнання такого правочину недійсним за власною ініціативою суду. З цього приводу варто звернути увагу на Постанову ВГСУ від 01.04.2003р.  у справі № 14/142-05, в якій зазначено, що відповідно до п.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Вказана правова норма, надає суду право визнати договір недійсним, спираючись лише на невідповідність закону та пов’язаність з предметом конкретного спору, і не ставить можливість використання цього права в залежність від наявності заяви про це сторони, так само  як і від наявності у  неї права такої вимоги.

Отже, спробувавши захистити акціонерів та/або акціонерні товариства від протиправного виведення майна, Закон не встановив способи реалізації такого захисту.

Згідно ст. 71 Закону № 514-VI згоду на вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, повинна надавати Наглядова рада акціонерного товариства. У вказаній статті наведені ознаки такого правочину. Згідно ч. 1 ст. 72 Закону № 514-VI, у разі недотримання вимог, передбачених статтею 71 цього Закону, особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством правочину, несе відповідальність перед ним у розмірі завданих товариству збитків. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, знала або повинна була знати про недотримання зазначених вимог. Правда, знову ж таки невідомо, хто має право заявити відповідний позов.

Стаття 34 Закону № 514-VI встановлює, що перелік акціонерів,які мають право на участь у загальних зборах, складається в порядку,встановленому законодавством про депозитарну систему України. При цьому певну небезпеку представляє відсутність правил вибору дати, на яку складається такий перелік. Зазначене надає підстави деяким експертам передбачати можливість маніпуляцій з боку зацікавлених осіб з обранням такої дати. Так, якщо в певний період часу склад акціонерів товариства змінився, то у осіб, які складають список, є можливість обрати дату складання реєстру таку, коли попередній акціонер ще залишиться в списку, а новий акціонер до списку не потрапить і повідомлення про збори не отримає. При цьому слід врахувати, що здійснення повідомлення в пресі про збори акціонерів з чисельністю акціонерів 1000 і менше законом не вимагається. Передбачене статтею 34 право акціонера отримати інформацію про включення його до переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, питання не вирішує, оскільки акціонер взагалі не знає про збори, а значить і про необхідність знайомитися з будь-якими реєстрами. З іншого боку, оскільки акції публічних акціонерних товариств можуть мати обіг тільки на біржі, то обов’язок повідомляти про збори біржу певною мірою пом’якшують проблему необізнаності акціонерів. Разом з тим, в приватних товариствах ця проблема повинна, очевидно, вирішуватися у внутрішніх документах товариства.

Стаття 50 Закону № 514-VI передбачає право на оскарження рішень зборів акціонерів в судовому порядку у разі, якщо рішеннязагальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушуютьвимоги Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства. При цьому встановлено скорочений строк на оскарження рішень – 3 місяці(раніше застосовувалися загальні строки позовної давності у три роки). З одного боку, встановленням даного скороченого строку на оскарження законодавець намагався убезпечити акціонерні товариства від недобросовісних оскаржень, що може надовго паралізувати діяльність акціонерних товариств. З іншого боку, з урахуванням зазначених вище проблемних питань щодо повідомлень про збори акціонери просто не зможуть своєчасно дізнатися про проведення таких зборів, що може бути «на руку» рейдерам. При цьому невідомо, чи є вказаний тримісячний строк присічним, тобто таким, що не підлягає поновленню, чи все ж таки поновленню підлягає. За загальним правилом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Слід також зазначити, що згідно з проектом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств», реєстраційний номер 3011 від 24.07.2008р. (офіційний сайт Верховної Ради України http://zakon1.rada.gov.ua), прийнятим в першому читанні, передбачається строк оскарження рішень зборів 1 рік. Вважаємо такий строк найбільш прийнятним.

Небезпечним є також застереження, яке міститься в ст. 50, відповідно до якого суд має право з урахуванням усіх обставин справизалишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення. Зазначені скорочені строки позовної давності, а також останнє застереження щодо не порушення прав акціонера, можуть в майбутньому суттєво обмежити права акціонерів на судовий захист проти рейдерських захоплень.

На відміну від Закону України «Про господарські товариства», в Законі № 514-VI зроблена спроба врегулювати питання переважного права акціонерів приватного акціонерного товариства та самоготовариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. Згідно ч. 2 ст. 7 Закону № 514-VI, таке «переважне право» передбачається не в силу Закону, а статутомтовариства. У разі, якщо статутом приватного акціонерного товариствапередбачено таке переважне право, воно реалізовується відповідно до чч. 3-6 ст. 7 Закону № 514-VI.

Таким чином, можливість встановлення переважного права на купівлю акцій, що пропонуються для продажу іншими акціонерами, є спільним між приватним и закритим товариством. Разом з тим, у механізмі встановлення і реалізації такого права є суттєві відмінності. По-перше, в приватних товариствах таке переважне право може встановлюватися, а в закритих товариствах воно гарантувалося ч. 3 ст. 81 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) незалежно від положень статуту. По-друге, в приватних товариствах таке переважне право діє у випадку продажу акцій «третій особі». Якщо це означає – «не акціонерам», то фактично таке право зводиться нанівець: знову повернуться схеми, згідно з якими спочатку одна акція дарується небажаній для інших акціонерів особі, а потім решта акцій продається цій особі вже як акціонеру. При дії ч. 3 ст. 81 ГКУ таке було утруднено, оскільки в даній нормі не було застереження «третій особі», ы це надавало певні перспективи судового захисту. По-третє, в приватних товариствах таке переважне право може встановлюватися і для самого товариства, в той час, у закритого акціонерного товариства таке право не передбачалося. З урахуванням викладеного, при прийнятті статуту приватного товариства слід уважно обговорити, чи потрібно передбачати вказане вище «переважне право» його акціонерів тасамого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. З урахування вказаних схем з «даруванням» та деяких аналогічних встановлення «переважного права» носить декларативний характер і не створить перешкод рейдерам, разом з тим утруднить нормальний обіг акцій приватних акціонерних товариств.

При цьому невдалим є обраний законодавцем спосіб судового захисту переважного права Згідно ч. 5 ст. 7 Закону № 514-VI, у разіпорушення зазначеного у цій статті переважного права на придбання акцій будь-який акціонер товариства та/або саме товариство, якщостатутом товариства передбачено переважне право на придбання акцій товариством, має право протягом трьох місяців з моменту, колиакціонер чи товариство дізналися або повинні були дізнатися про такепорушення, вимагати у судовому порядку переведення на них прав та обов’язків покупця акцій. Автор завжди вважав, що переведення прав та обов’язків покупця акцій на інших осіб є способом рейдерського перехоплення прав власності на акції (див., наприклад: Бєлкін М.Л., Бєлкіна Ю.Л. Переведення прав та обов’язків покупця акцій на іншу особу як ознака рейдерської атаки. — Юридичний журнал, 2008, №5(71), с. 109-113; № 6(72), с. 54-58, № 12 (78). Але за умови застосування аналогії ст. 362 Цивільного Кодексу України попередні власники мали певні гарантії, зокрема щодо вимоги внесення позивачем вартості об’єкту купівлі – продажу на депозит суду. В даній редакції Закону № 514-VI така вимога відсутня, що створює небезпеку вилучення майна без компенсації. Крім того, незрозуміло, чому законодавець дозволяє переведення прав та обов’язків на одного акціонера (позивача), і як при цьому будуть враховуватися права інших акціонерів. Вважаємо, що з часом потрібно фразу «переведення на них прав та обов’язків покупця акцій» змінити фразою «визнання відповідного договору купівлі – продажу акцій недійсним».

…а вийшло, як завждиЗакон № 514-VI несподівано почав турбувався про захист прав акціонерів — працівників товариства. Згідно ч. 1 ст. 28 цього Закону,посадові особи органів акціонерного товариства та інші особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах, не мають права вимагати від акціонера — працівника товариства надання
відомостей про те, як він голосував чи як має намір голосувати на загальних зборах, або про відчуження акціонером — працівником товариства своїх акцій чи намір їх відчуження, або вимагати передачі довіреності на участь у загальних зборах. У разі порушення вимог цієї статті посадова особа товариства притягається до адміністративної імайнової відповідальності, звільняється із займаної посади, трудовий (цивільно-правовий) договір з нею розривається відповідно до закону. Який сенс зараз в цій нормі і як її практично реалізувати в недержавному секторі, відомо тільки її авторам.

По-перше, ця проблема була актуальною безпосередньо після приватизації, коли внаслідок надання пільг членам трудового колективу працівники приватизованих підприємств володіли великою (іноді – контрольною) часткою акцій. Після того, як трудові колективи внаслідок природних причин розмилися, контроль з боку трудових колективів майже втрачений.

По-друге, в період недружніх зовнішніх дій консолідація трудового колективу і менеджменту в певних випадках допомагала відбити такі дії, в тому числі і за рахунок консолідованого голосування на зборах акціонерів. Зараз таке знаряддя проти рейдерів вибито.

По-третє, Закон забороняє вимагати від працівників довіреності. А якщо працівник надав довіреність добровільно – як це відрізнити. Очевидно, в інтересах працівника ніхто серйозно цим займатися не буде, а по замовленню рейдерів – скільки завгодно. За таких умов доцільно оформлювати довіреності не на директора, а, припустимо, на його дружину, якщо вона не працює в товаристві.

Як і раніше, Закон встановлює кворум зборів не менш як 60 відсотків голосуючих акцій (ч. 2 ст. 41 Закону № 514-VI). Разом з тим, в Законі не знайшлося очікуваного віддзеркалення заборони на спотворення кворуму за рішенням судів. Зазначене так і залишилося на рівні роз’яснень Верховного Суду України (далі – ВСУ, див., наприклад: Бєлкін М. Суд на варті безпеки бізнесу, або Як підраховувати кворум. — Бухгалтерія, 2009, № 6 (837), с.64-66). Як правило, порядок підрахунку кворуму спотворюється за умови, коли суди здійснюють «забезпечення» позову, не просто накладаючи арешт на певну кількість акції, а прямо забороняючи враховувати певну кількість «небажаних» голосів в розрахунок кворуму. Іноді таким чином рейдери забезпечують виключення із кворуму до двох третин акцій і потім видають 30 – 50% акцій за 100% кворуму. Так, в Постанові Судової палати в господарських справах ВСУ від 23.01.2007р. у справі № 18/296 розглянутий випадок, коли ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 04.08.2005р. було вжито заходи до забезпечення позову, а саме – накладено арешт на акції акціонерного товариства в кількості 1.423.907 шт., що складає 35,575% від загальної кількості емітованих акцій, заборонено враховувати при визначенні кворуму на загальних зборах акціонерів акції в кількості 1.423.907 шт., що складає 35,575 % від загальної кількості емітованих акцій; при визначенні кворуму на загальних зборах акціонерів за 100% акцій, що мають право приймати участь в загальних зборах акціонерів, вважати 2.578.623 шт. Внаслідок цього, господарські суди визнавали законними збори, в яких брали участь акціонери, що в сукупності володіли 51,99% акцій. За таких умов ВСУ вказав, що внаслідок судових рішень порядок розрахунку кворуму не може викривлятися шляхом врахування не всіх емітованих акцій (неврахування частини емітованих акцій). Отже, як вказав ВСУ, навіть за наявності вказаних «заборон» для вирішення питання стосовно правомірності проведення загальних зборів акціонерів та законності прийнятих на них рішень судам слід керуватись не ухвалою суду, а вимогами статей 156, 159 Цивільного Кодексу України і статей 41, 42 Закону України «Про господарські товариства» (аналогічно і ч. 2 ст. 41 Закону № 514-VI).

Таким чином, Закон № 514-VI, зробивши певні кроки в напрямку захисту акціонерних товариств від рейдерських захоплень, залишив все ж таки невирішеною цілу низку проблем і не виключив в майбутньому гострих корпоративних спорів. Реальне застосування цього Закону достатньо сильно буде залежати від правозастосовної практики.

Бухгалтерия, 2009, № 12 (843), с.69 — 73